Найбільше мені подобалася музика Валі Сильвестрова. У чомусь вона   нагадувала малярство Бориса Плаксія. Саме в той час   у видавництві «Музична Україна», за сприяння Мишка  Бахтинського, мені запропонували відредагувати   щорічник  «Українське музикознавство», присвячений партесному співу й причетним до нього композиторам -   Веделю, Березовському та Бортнянському. А завідувачкою редакції, де готувалася до видання та книжка, була Лариса Бондаренко,  дружина Сильвестрова...

Ліна Костенко та її донька, літературознавець, Оксана Пахльовська підписали спільну заяву української інтелігенції з приводу невизнання рішення Апеляційного суду Києва у справі лідера опозиції Юлії Тимошенко.

Була серед студійців, як на мене, постать непроминальна,  до того ж  незаанґажована, одне слово,  поет від Бога, надзвичайно обдарований -  Григорій Тименко. Він тримався на студії одинцем. Людина рідкісної вроди,  але з якимсь ледь вловним ґанджем у погляді непроникно чорних очей.  За загадкових обставин десь 1967 року Тименка нібито було вбито у потягові по дорозі на Москву, куди Гриць віз невідомо з якою метою статтю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», хоча Грицевого тіла так і не знайшли.

А пан ґросмейстер (не пам'ятаю вже його прізвища) , котрий керував педінститутською секцією шахів, пророкував мені як шахістові непогане майбутнє.  До речі, шахи   чи не впродовж усієї моєї  аргонавтознавчої   одісеї      фігурують у віршах  як перманентна , а водночас завжди  підсумкова партія з низкою несподіваних ходів та рокіровок метафор.     

Мистецький портал МузаUA почав публікацію автобіографічного нарису відомого українського письменника Станіслава Вишенського "Після пристрастей і страстей".

Тато багато читав, насамперед спеціальну літературу. Оскільки  мав фах зоотехніка,  то  постійно передплачував так звані всесоюзні журнали з селекції   тварин, зокрема великої рогатої худоби та коней. Читав і художню літературу, здебільша історичну й на військову тематику. А от поезії не терпів. Принаймні, ніколи не читав.  Пам'ятаю, якось до його рук потрапив журнал «Дніпро» з моїми віршами. Він, пробігши очима якихось  кілька рядків моїх творінь, страшенно обурився і довго не міг вгамуватися, мовляв, не дай Боже, хтось із його знайомих прочитає ці віршики, то подумає: ну й придурок  у Вишенського син.

 З огляду на  польське забарвлення прізвищ моїх батьків може скластися враження буцімто наш рід дотичний до Речі Посполитої. Якщо це й так, чого на світі  не буває, то він,  той  гіпотетичний зв'язок, загубився в тих поколіннях, що про них я не маю аніякісінького уявлення.   В нашій хаті на покуті поряд з іконами, чи, як казала моя баба по матері Катерина, віконами, скільки себе пам'ятаю, завжди висів портрет Тараса Шевченка пензля невідомого маляра  і всі ми, певно ж, хоча і жили в  країні тотального атеїзму,  належали до православної церкви.

Стало відоме ім'я лауреата літературної премії «Книжка року BBC 2011». Ним став Володимир Рутківський із дилогією для дітей «Сині води», що побачила світ цього року. Це вперше в Україні дитячу книжку вшанував рейтинґ такого типу.

21 грудня о 18.30 у приміщенні книгарні«Є» Мистецька аґенція «Наш Формат», Книгарня «Є» та видавництво «Стікс» проведуть презентацію книжки Василя Вериги «Листопадовий рейд 1921 року».