Фотоательє

Дбати про власну славу – заняття ганебне
Котков

Кур'єр муз

Унікальний особистий літопис подій Революції
[18.01.2017]
Нідерландці не поспішають повертати “скитське золото” до України
[17.01.2017]
Російськомовні канібали напали на українського письменника
[02.08.2014]
Нестайко випередив за популярністю Джоан Роулінґ
[31.07.2014]
Віктор Баранов помер після важкої хвороби
[30.07.2014]
Провокативне читво не з’явиться в “Читай місті” та “Книжковому супермаркеті”?
[29.07.2014]
У Канні український повнометражний фільм полонив кінокритиків
[23.05.2014]
Стрічка “Хайтарма” отримала призи від НСКУ
[17.05.2014]
Инша реальність: міліційні кати перебувають на психологійній межі
[31.01.2014]
На Майдані не потрібна “радянська спадщина”
[30.01.2014]
Азаров “зачищає” інтернет-простір
[27.01.2014]
Барикади, “Беркут” і архітектор Григор’єв
[24.12.2013]
Побутує думка, що в іконі нема нічого нового…
[23.12.2013]
У Чернігові гратимуть західноевропейську музику
[21.12.2013]
Евромайдан завадив проведенню книжкової виставки?
[12.12.2013]

Фетишизм

Канали олігархів працюють на відчуження українців від їхньої культури
[25.03.2013]
Система ґрантів гальмує науковий проґрес
[18.03.2013]
Українці становлять на території АРК 24 %, а в них іще менше шкіл, ніж у кримських татар
[22.02.2013]
Оксана Забужко: “Саме моє покоління зараз при владі в усіх сферах…”
[05.11.2012]
Сімдесят років комуністи вказували мистцям, що слід писати й малювати…
[25.01.2012]

Кордони моєї мови – кордони мого світу

24.01.2012 | Проглядів: 99

Можуть сказати: чи не досить? Усі крапки над “і” давно розставлені, все всім давно зрозуміло, позиції визначені, ніхто (чи майже ніхто) їх не стане змінювати. Українська мова все ж має конституційний статус державної, і це забезпечує їй певний рівень уживаності та пошани у суспільстві. Крім того, українська – це мова переважної частини політичної та інтелектуальної опозиції, і це також додає їй плюсів в очах значної частини суспільства

 

Проте не все так просто. Можна скільки завгодно вести мову про державність української мови, говорити про необхідність її широкого впровадження у реальну життєву практику, але без розв’язання щонайменше, трьох проблем (насправді їх значно більше, але хоча би ці три, на які далеко не завжди звертають увагу) українська мова залишиться упослідженою та другорядною.

 

 

Отже, проблема перша. Україна вже тривалий час заповнена виданнями, що вважаються “українськими”. За місцем реєстрації. Хоча насправді абсолютна більшість змісту, скажімо, “Известий в Украине”, “Комсомольской правды в Украине” чи “Аргументов и фактов-Украина”формується у Москві. Таким чином, аби читач, коли йдеться про “нашу страну”, “нашу культуру”, “наш язык”, підсвідомо ототожнював Україну з оцим усім “нашим”. Бо ж коли тут пишуть про Україну, вживають тих самих зворотів та інтонацій. А мова – це не просто сукупність слів; це найважливіший засіб спілкування і пізнання, який включає всі нюанси, пов’язані із звуковим та графічним мовленням. Тож Україна виступає наче розчиненою у ширших – імперських – обширах, в отому самому “Русском мире”. Читач відчуває себе громадянином уже навіть не Радянського Союзу, а великої Російської держави, привчається дивитися на весь світ через призму російських геополітичних і геокультурних інтересів, не в останню чергу – й соціолінгвістичних. Бо ж, як зазначав свого часу знаний філософ Людвіг Вітґенштайн, “кордони моєї мови означають кордони мого світу”.

 

 

 

 

Друга проблема. Вона напряму пов’язана із мовою богослужіння. Номінально, скажімо, Українська православна церква Московського патріархату використовує церковнослов’янську мову. Реально – архаїзовану російську. Так само російською мовою користуються – за рідкісними винятками – й протестанти. Відтак навіть україномовна громада звикає до того, що сакральна, вища, Божественна мова – це мова виключно російська. А українська – це нижча, примітивніша, так би мовити, для домашнього вжитку. Я вже не кажу про те, що в Московському патріархаті вистачає впливових осіб, які взагалі публічно заперечують придатність української мови для церковних служб, як-от професор-диякон Андрєй Кураєв. Мовляв, ані бісів українською не виженеш – вони її не розуміють, ані вдячну молитву не прочинаєш – не дійде за призначенням…

 

 

Третя проблема – це мова дитинства. У квазіукраїнізованих школах (навіть у столиці) більшість учителів демонстративно спілкується із дітьми російською мовою, і не лише на перервах, а й нерідко на уроках. Навіть історію України часом викладають російською. Не кажучи вже про вивчення англійської чи французької мови, коли навчання рухається у межах опозиції “російська-англійська” тощо. Отож такі уроки є додатковим засобом русифікації, бо навіть діти, котрі у сім’ї розмовляють українською, змушені свої думки спершу перекладати російською, потім уже англійською. І знов-таки, у дітей створюється враження неповноцінності української мови: якщо з англійської (реальна світова мова міжнаціонального спілкування) можна перекладати лише російською, навіщо українська? Так само і в позашкільний час. Якщо у 1990-х, коли телеканал ICTV перебував ще не в руках зятя Леоніда Кучми, там демонстрували чимало україномовних мультфільмів західного виробництва (власне, вони з’являлися і на інших каналах), то нині вони зникли взагалі. А як справа з книгами? Був злет українського дитячого книговидання у минулі роки, коли “Гаррі Поттер” з’являвся у Києві раніше, ніж його переклад була спроможна видати Москва, але потім настала криза, потім прийшли політичні зміни. От і маємо наслідок: не в останню чергу внаслідок усього цього діти навіть у селах і навіть у Галичині тягнуться до “справжньої”, “городської” мови.

 

 

А мова є влада, як чітко встановлено сучасною філософією. Якщо не станеться рішучих змін, якщо не будуть розв’язані бодай зазначені вище проблеми – то у чиїх руках за десять-п’ятнадцять років буде влада над Україною і якою вона стане, ця Україна?

 

Сергій Грабовський

 

Орфографію автора збережено

 

Анонс

23 січня – презентація нової антології “Атом у запрязі”
[19.01.2017]
20 травня – три томи “Гри” від Марини Муляр
[17.05.2014]
29 січня – “інтим” від Сергія Савченка
[27.01.2014]
15 січня – прем’єра фільму про Володимира Денисенка
[21.12.2013]
7 грудня – зустріч із Озоном у Києві
[06.12.2013]

Скриня

Юрій Тарнавський. “Ці чорні ночі”
[08.04.2013]
Володимир Сердюк. “Пальто на стільці”
[02.02.2013]
Олексій Гавриленко. Переклади оповідань Дилана Томаса
[11.01.2013]
Євген Пашковський. “Безодня” (уривок з роману)
[05.05.2012]
Аскольд Демерджі. «Спогад про «Апокаліпсис»
[18.12.2011]

Архів публікацій за датою

Січень 2012
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Тра »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031