Українське суспільство наскрізь прогнило, його роздирають чужими ідеологійними схемами. А яким воно було за часів Мазепи? Варто було Пєтру І повабити козаків щедрими обіцянками-цяцянками, як вони кинулися зраджувати Мазепу. А ще були масові доноси й наклепи... Заради того, щоб привласнити земельні ділянки сусідів. Таке собі середньовічне українське рейдерство...

Відданість радянських людей телевізору не знала меж, особливо на Новий рік. Герой одного мультфільму для дорослих колись сказав, що найкращою прикрасою новорічного столу є саме телевізор. А не якесь там олів'є. Нинішні діти, яких не відігнати від  карколомних анімашок каналів Nickelodeon чи Jetix, зовсім не зобов'язані знати, хто такий «почтальон Печкин».  Юнаки та дівчата, які зростали на Бівісі та Батхеді, Сімпсонах та «Південному парку», теж мають право зневажати усе те «совкове» Простоквашино.

Європеєць Чарльз Колвілл Френкленд полюбляв їздити в своєрідні «екстрім-тури» в першій половині 19 століття. 1831 року він відвідав Москву, де тричі зустрічався з Алєксандром Пушкіним. «Російський Байрон», а точніше його бліда тінь, розповів Френклендові про соціальний устрій Російської імперії. Чарльз уважно слухав і занотовував.

Американське місто, хоча й дуже віддалено, з великою іронією, можна прирівняти лише до наших уявлень про середньовічне європейське місто: замок феодала чи ж князівські палати і хатинки простого люду... Контраст зашкалює... Бетонно-залізно-скляні височезні прямокутні констукції і неоковирні фанерно-паперові примітивні картонні будки, що їх називають людським житлом... 

Персонально. Цікаво, чи Шведська академія присудила б Нобелівську премію О.Солженіцину, якби вона знала, що знаменитий письменник був таємним агентом із псевдо Ветров, і що він, будучи політв'язнем, увійшов у довіру до українців Мегеля, Малкуша, Кравченка, які керували підготовкою політв'язнів до повстання...

Успіх в літературі - це не продані книжки, не тур по Україні, не присутність автора у ґламурних виданнях, не переклади на чужі мови. Це самореалізація автора у своїй країні у своїй літературі. Письменник має творити, держава -- сприяти, менеджери -- шукати ресурси, видавці -- видавати, продавці -- продавати, читачі -- читати.

Ми завжди писали щось або ірреальне, або таке, що суперечило існуючій реальності. Боюсь, Василь так і не погодився сприймати існуючу довкола нього реальність. Хотів нової, справжньої - де б цінувалися мізки, а не товщина чекової книжки. Хоча, як і всі ми, знав, що такої реальності ніколи не буде. Він був безсеребреником. І йому важко доводилося в епоху торгашів.