В основі фільму - невигадана історія. Таксист закохується у молоденьку пасажирку, заманює її додому, де живе з матір'ю та сестрою, замикає у ванній і починає готуватися до весілля... Жорстокий світ, від якого таксист щиро намагається вберегти юну дівчинку з провінції, не підказує йому інших методів, окрім насильства. Він бажає дівчині лише добра, як він сам це розуміє.

Щось схоже на протопсевдоніми знаходимо й у Старому Завіті. От, для прикладу: "Бережися заключати союз із мешканцями краю, куди ввійдеш, щоб вони не стали тенетами для вас. Ба більш: ви мусите зруйнувати їхні жертовники, порозбивати їхні стовпи й порубати їхні ашери. Ти не будеш поклонятися іншому богові; бо Ревнивий - ім'я Господнє, він Бог ревнивий" (Вих. 34, 12-14).

Професійні кінематографісти зараз почнуть знімати кіно з дуже малим бюджетом. Тобто це зможе відповідати будь-якому home video, якщо воно буде достатньо добре зроблено. І значення матиме саме той зміст, який вам вдасьтся донести. (...) Зараз повинна виникнути певна ідея, яка буде цікавішою, ніж якась виразна форма. І зовсім не факт, що буде боротьба за ідею, тому що насправді ідей дуже мало. Та людина, в якої вона виникне, без сумніву, вийде у лідери

1 травня 1945 року вийшло перше число газети "Шлях перемоги", яку заснував Михайло Дяченко. На жаль, нині про це не знають, пишуть, що газету створив Степан Бандера. 1946 року Марко Боєслав видав збірки повстанської тематики "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "Протест", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слава луна". Загинув Михайло Дяченко 22 лютого 1952 року в криївці біля села Дзвиняч на Івано-Франківщині...

Виносили до дороги метрів двісті поміж могил з великою обережністю спочатку Василя, потім Юрія. Довершивши це, з якоюсь полегкістю взялися за порожні домовини. Склали їх, опустили в ями. Звичай велить укинути туди й вірьовки. Засипали, зробили горбочки, поправили могилу Ішхана Мкртчяна, що поміж Стусовою та Литвиновою. Познімали зі стовпців номери, відкололи від них собі скалок...

Однак чи відчуваєте ви стогін селянських діточок України, які мільйонами гинули в 1932-1933 роках? Нам відомі конкретні злочинці цього геноциду українського народу. Це передусім Лазар Каганович, Ягода і ще сотні і тисячі енкаведистських комісарів, серед яких переважали гольдмани, краснікови, леплевські, могилевскі та ін.

«Город вульгарных женщин. Там ведь много было богачей и сахарозаводчиков. Они тысячи бросали на последние моды, они и их жены... Нет. У меня в Киеве была очень тяжелая жизнь, и я страну ту не полюбила и язык... «Мамо», «ходимо», не люблю».

Дехто з літературознавців вважають, що Василь Чечвянський абсолютно не поступався своєму відомішому й більш удачливішому братові за рівнем таланту. Втім, ім'я Чечвянського комуністи хотіли назавжди викреслити з українрської літератури... Чечвянський був засуджений до розстрілу 14 липня 1937 року і вирок виконаний більшовицькою окупаційною владою у Лук'янівській тюрмі в Києві...

Коли українські молоді письменники змужніють, то вони доведуть, що московська мова є лише дикунською говіркою, порівнюючи її до мови української.