Свій стиль рок-гуртівці характеризують як альтернативний рок з елементами академічної музики і закарпатського фольклору. Більшість пісень гурту - закарпатською говіркою. Також є пісні літературною українською, англійською та французькою мовами... Слово «Рокаш» на закарпатській говірці означає «купа», і разом з тим має корінь «рок», позначаючи стиль музики колективу. За декілька років свого існування закарпатські музики здобули певне визнання й сформували свою аудиторію... А в листопаді 2011 року гурт став лауреатом всеукраїнсього фестивалю "Червона рута"...

Мультфільм «Хто боїться дядечка Бабая» виконаний у традиційній техніці малюнка, в якій режисер Наталя Марченкова є професіоналом («Війна яблук і гусениць» - одна з найвідоміших її мальованих мультиплікаційних стрічок), хоча вона працювала і з ляльками («Залізний вовк»), і в техніці перекладки («Пригоди капітана Врунгеля»). «...Бабай» матиме, так би мовити, синтетичне зображення: окрім малюнка, використовується 3D-технологія, комп'ютер також застосовують для розфарбовування і монтажу.

...Ви знаєте, мені завжди дуже приємно, коли і журналісти, і критика, і преса порівнюють мене, мою манеру гри, чи знаходять у ній вплив таких великих ґітаристів як Ел Ді Меола, як Джон МакЛаффін, Пакко де Лусіа, Карлос Сантана... Мій основний ґітарист, який вплинув на мою манеру гри - у мої шкільні роки, коли я тільки починав грати, це Ел Ді Меола. Великий! І так сталося, що через багато років мені пощастило виступати з ним разом на одній сцені в дуеті, не одного разу... З двотисячного року ми з ним знайомі, дуже щільно спілкуємося, иноді співпрацюємо...

Дія стрічки розгортається в українському місті Прип'ять 26 квітня 1986 року - у день аварії на Чорнобильській АЕС, а в центрі історії - внутрішній розлом головного героя, який волею випадку опинився у самому серці цієї вирви... "Я дуже радий, що прем'єра нашого фільму відбудеться саме в конкурсі Берлінського кінофестивалю, - зазначив український  продюсер фільму  Олег Кохан. - Це стане хорошим стартовим майданчиком для діалогу на важливу для України та всієї Европи тему Чорнобильської катастрофи у рік 25-ї річниці".

"Робота над фільмом була щастям, запрошення до Канна - це подарунок, який я приймаю із захопленою смиренністю. Я не розглядаю участь у Каннському фестивалі як змагання. Для мене це, передовсім, можливість показати мою стрічку найпрофесійнішій і найдосвідченішій аудиторії у світі . Сподіваюся, що ця аудиторія буде прихильна до "Щастя мого", - зазначив Лозниця.

В основі фільму - невигадана історія. Таксист закохується у молоденьку пасажирку, заманює її додому, де живе з матір'ю та сестрою, замикає у ванній і починає готуватися до весілля... Жорстокий світ, від якого таксист щиро намагається вберегти юну дівчинку з провінції, не підказує йому інших методів, окрім насильства. Він бажає дівчині лише добра, як він сам це розуміє.

Щось схоже на протопсевдоніми знаходимо й у Старому Завіті. От, для прикладу: "Бережися заключати союз із мешканцями краю, куди ввійдеш, щоб вони не стали тенетами для вас. Ба більш: ви мусите зруйнувати їхні жертовники, порозбивати їхні стовпи й порубати їхні ашери. Ти не будеш поклонятися іншому богові; бо Ревнивий - ім'я Господнє, він Бог ревнивий" (Вих. 34, 12-14).

Професійні кінематографісти зараз почнуть знімати кіно з дуже малим бюджетом. Тобто це зможе відповідати будь-якому home video, якщо воно буде достатньо добре зроблено. І значення матиме саме той зміст, який вам вдасьтся донести. (...) Зараз повинна виникнути певна ідея, яка буде цікавішою, ніж якась виразна форма. І зовсім не факт, що буде боротьба за ідею, тому що насправді ідей дуже мало. Та людина, в якої вона виникне, без сумніву, вийде у лідери

1 травня 1945 року вийшло перше число газети "Шлях перемоги", яку заснував Михайло Дяченко. На жаль, нині про це не знають, пишуть, що газету створив Степан Бандера. 1946 року Марко Боєслав видав збірки повстанської тематики "Непокірні слова", "Вітчизна кличе", "Протест", "В хоробру путь", "Із днів боротьби", "Хай слава луна". Загинув Михайло Дяченко 22 лютого 1952 року в криївці біля села Дзвиняч на Івано-Франківщині...

Виносили до дороги метрів двісті поміж могил з великою обережністю спочатку Василя, потім Юрія. Довершивши це, з якоюсь полегкістю взялися за порожні домовини. Склали їх, опустили в ями. Звичай велить укинути туди й вірьовки. Засипали, зробили горбочки, поправили могилу Ішхана Мкртчяна, що поміж Стусовою та Литвиновою. Познімали зі стовпців номери, відкололи від них собі скалок...