Фонд держмайна виставив на продаж контрольний пакет акцій закритого акціонерного товариства «Одеська кіностудія».

Саме тут, на 1-й Одеській держкінофабриці ВУФКУ, з 1923 року працював піонер українського кінематографа Петро Чардинін. Саме в Одесі режисер зафільмував знакові для того часу українські стрічки «Укразія» (1925 рік) та «Тарас Трясило» й «Тарас Шевченко» (обидві - 1926 рік).

В Одесі працював леґендарний галичанин Фавст Лопатинський, актор, режисер, один із засновників театру «Березіль».

В Одесі ж Олександр Довженко зафільмував перший свій «серйозний» фільм «Сумка дипкур'єра». Одеській кінофабриці посвятив книжку «Голлівуд на Чорному морі» Юрій Яновський.

Дякуючи тому, що УРСР на довгий час зуміла зберегти свої дипломатичні представництва та торгпредства за кордоном, українські фільми, вироблені в Одесі, мали можливість демонструватися на виставках та кінематографічних заходах у Лейпціґу, Мілані, Парижі, Кеніґсберзі, Відні, Празі, Марселі, Кельні, Мадриді. Українське кіновиробництво було предметом зацікавлености австрійських істориків та Празького кіномузею. Відомі люди Франції реґулярно пишуть про українське кіно: Анрі Барбюс, Леон Мусінак, Рене Маршан, Євген Деслав.

У 1925 році створюється конфліктна ситуація навколо національних кінематографів республік, що входять до складу СРСР. У цьому році «Совкіно» (створене на базі об'єднання російських кінофірм) отримує монополію прокату, експорту і ввезення кінокартин. Встановлюються квоти: за 20 російських картин, продемонстрованих в Україні, українських у Росії показують лише 6. Якісні фільми, замовлені ВУФКУ, згодом забороняє московський Репертком.

ВУФКУ вирішує вести власну репертуарну політику. Воно відмовляє або відкладає імпорт російських картин (як, наприклад, це сталося з відомою стрічкою С. Ейзенштейна «Панцерник Потьомкін»). Відбувається низка компрометуючих обидві сторони попереджень, але й надалі ситуація не поліпшується: Держкіно та ВУФКУ іґнорують одне одного роками.

В жовтні 1926 року ВУФКУ переїхало з Одеси до Києва, оскільки тут мало початися будівництво кінофабрики. ВУФКУ запрошувало до Києва зарубіжних кінодіячів. Журнал «Кіно», редактором якого був Микола Бажан, повідомив у листопаді 1927 року про приїзд відомого французького кінокритика й теоретика кіно Леона Мусінака. Зарубіжні колеґи радили українським кінематографістам орієнтуватися на світовий кіноринок.

1926 року Україна стає другим після США кінопостачальником для Німеччини. 1927 року ВУФКУ надіслало до Парижа й Берліна фільми «Тарас Трясило», «Сорочинський ярмарок», «Микола Джеря», «Свіжий вітер», «Алім», «Мандрівні зорі», «Сумка дипкур'єра», «ПКП». Реакція ділових кіл була сприятливою: низка французьких, німецьких, австрійських та чеських фірм виявили бажання закупити українські фільми для свого прокату. У 1928 році для фірми Пате-Норд (Pathe-Nord) закуплено 13 фільмів відомих вже в Україні Чардиніна, Тасіна, Стабового, Лопатинського, Довженка та инших режисерів, які переважно фільмували на той момент ув Одесі. З 1929 року ВУФКУ експортує до США, Німеччини, Франції, Японії свої перші великі фільми - «Отаман Хміль», «Слюсар і канцлер», «Остап Бандура».

У 1928-1930-х роках триває процес знищення фінансової й репертуарної незалежности ВУФКУ. Відтак ВУФКУ реорганізовано в «Українафільм», а потім й узагалі знищено.

З початком хрущовської відлиги Одеській кіностудії вдається налагодити постійне кіновиробництво. У знімальних павільйонах на Французькому бульварі фільмують такі радянські гіти, як «Д'Артаньян і три мушкетери» й «Місце зустрічі змінити не можна». За Одесою закріплюється слава кіностудії, на якій створюються пригодницькі фільми для дітей та юнацтва («Пригоди Електроніка», «Пригоди Тома Сойера» тощо).

За радянський період свого існування студія, яка влітку цього року відсвяткувала 90-річчя, випустила понад 700 кінокартин.

Після розпаду СРСР українська незалежна держава занедбала кінематографійну галузь не лише в Одесі, але й у Києві та Ялті. Тривалий час Одеську кіностудію намагалися приватизувати різні ділки від кінематографа. 2005 року на базі кіностудії було сформоване акціонерне товариство, до фонду якого приватні інвестори внесли 31,1 мільйона гривень, тобто 50% установчого капіталу мінус одна акція. Недержавним співзасновником, згідно з рішенням Міністерства культури і туризму, виступило одеське товариство з обмеженою відповідальністю «Нова кіностудія».

Керівник ЗАТ «Одеська кіностудія» режисер Віктор Ноздрюхін-Заболотний у цілому позитивно оцінює рішення Фонду держмайна України про продаж контрольного пакету акцій леґендарної кіностудії. А от Спілка кінематографістів України неґативно ставиться до ідеї приватизації.

Зазначимо, що на Одеській кіностудії 2010 року заплановано фільмування декількох другосортних російських серіалів. Без сумніву, продаж контрольного пакету «Голлівуду на Чорному морі» остаточно зафіксує російське кінематографічне панування в Одесі з усіма наслідками, що з цього випливають...