У київському видавництві «Академія» вийшов роман Степана Процюка про Володимира Винниченка - «Маски опадають повільно».

Нещодавно він написав роман про Стефаника - і знову роман, знову спроба психічної біографії. Написати таку версію про Винниченка може або мужній, або занадто безпечний письменник. Кажуть, що це незвичний твір, як, зрештою,  незвична та екзотична доля Винниченка...

Але у Процюка виходить ще одна книжка. У луцькій «Твердині» появилася збірка есеїстики «Тіні з'являються на світанку». Пам'ятаючи про «Канатохідці» та «Аналіз крови», можна сподіватися нових художніх та етичних пошуків есеїста. У цій книжці, до речі,  є навіть спроба поєднання жанру есеїстики і прози - межово відвертий есей, твір-шок «Двадцять чотири ритуальні часточки», що займає ледь не одну третю всього обсягу...

Залишається одне запитання - коли Степан Процюк встигає писати?