Як ми зазвичай уявляємо Київську Русь? От вона на шкільній карті: від Фінської затоки й аж до Чорного моря - гігантська, величезна країна. Та Київ опанував її десь аж у часи князя Володимира, Ігоревого внука, тобто в ХІ столітті. А 100 років перед цим: Русь - це торговельна корпорація, що контролювала шляхи, водні артерії - річки. Київ замикав Дніпро, а Новгород - скандинавське узбережжя. Землі між ними могли й не належати київським князям. Бо в Середньовіччі взагалі дуже важко контролювати території. Це ми зараз уявляємо державу як площинну організацію, зі своїми кордонами... У Х столітті держава не контролює кордонів - їх немає просто.

Музика взагалі народжується на якомусь душевному, глибинному рівні. Але чим більше я над цим працюю, тим більше розумію, що цю тему треба вивчати. Зізнаюся, що свої ранні твори я сьогодні сприймаю досить критично. Приміром, одним із проблемних моментів при написанні духовної музики для мене є питання використання текстів. Як відомо, церква не заохочує виконання твору «Іже херувими» у позацерковному контексті. І вітає його тільки під час літургії. У мене є твір «Іже херувими», який використовується в літургії сповідницькій. За формою, я вважаю, цей твір подібний до месси...

Коли молоді художники з різними здібностями... усі кидаються в один бік, вони просто страчують свій талант, ідучи не тією дорогою. На конкурс у ПінчукАртЦентр подали більше 1000 заявок, це всі - концептуалісти, всі роблять contemporary art? То, можливо, це масовий психоз, нездорове явище. Я це вже бачив: раніше тему диктувала Комуністична партія, тепер диктують декілька кураторів, які беруть ідею у філософів і дають її як тему для художників. Художники втратили свою самостійну цінність, коли була і їхня ідея, і їхнє виконання, - це була особистість на рівні філософа або вченого. Вони стали сліпими виконавцями чиїхось ідей...

Дебютувала Оксана, ще навчаючись у Львівській політехніці, добіркою віршів у збірнику «Яблуневий цвіт» (1961). Невдовзі вона вирішила друкуватися під своїм дівочим прізвищем, видала першу збірку «Стебло» (1968р.), за певний час другу, а там підоспіли книжечки для дітей. І якщо спершу вона була наче в затінку Володимира Лучука, то з часом їхні літературні рейтинги вирівнялися, кожен ставав самодостатнім, вартим осібної слави, власного поетичного світу. Можна назвати десяток направду чарівних поетичних збірок  Оксани...

Чому омріяна віками держава, за яку стільки людей віддали своє життя, отримала замість справжнього ставлення до себе цинічний пофігізм? Чому був перекривлений Сосюра, і його вірш «Любіть Україну», який коштував йому переслідувань, комусь здався смішним? Полюбили Оклахому. Також Симоненко писав дуже нудно, на думку пофігістів: «Вибрати не можна тільки батьківщину». Один сучасний письменник запропонував: а може, продати цю батьківщину та купити собі іншу? Справді, для того, щоб купити іншу батьківщину, треба продати цю...

Книжка «Сашко Неборак. Простір польоту» є зібранням спогадів і матеріалів про цю неординарну талановиту особистість. Своєрідним камертоном до видання слугує тепле слово Андрія Содомори, чий син Павло разом із Сашком, Святославом Козаком і Андрієм Альфавіцьким створили в період зміни формацій музичний гурт «Неборак-рок-бенд». Вражають глибинні за своєю суттю спогади Сашкового брата Віктора, його роздуми про народження та смерть. Чимало людей, кого доля звела з Сашком, написали свої спогади про нього...

Не раз уже писано, що поетичне (а доцільніше говорити про міфопоетичне) кіно вибудовувалося на основі високопрофесійних літературних текстів Михайла Коцюбинського, Миколи Гоголя, Василя Стефаника, Василя Земляка та інших письменників, себто творів, де народна культура була пророблена зусиллями суто особистісними. Та й потім магістральним сюжетом тут є двобій окремо взятої людини з патріархальним колективом. У «Тінях...» Іван повстає проти одвічного звичаю родової помсти. «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка та інші шедеври вітчизняної кінопоезії мають суголосні мотиви...

У липні 1941-го частина, в якій служив Святослав, потрапила в оточення німецьких військ у Західній Білорусії. Уникнувши полону, Караванський повертається на початку 1942-го в Одесу, вступає на літературний факультет університету, де зближується з гуртком української молоді, зв'язаної з ОУН. Організовує книгарню української літератури «Основа», а виторговані гроші передає на потреби гуртка й українського театру. Його переслідує румунська сіґуранца. У 1945 році військовий трибунал Одеського військового округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі.

Таким робом - появу нового самвидаву спричинила не потреба оминути цензуру, а потреба подолати відстань між текстом і реципієнтом. На прикладі цього літературного явища можна було спостерігати за трансформацією умоглядної ідеї "чистого мистецтва" в чітку тезу самодостатности поезії майже в дусі Ґадамера: "Поезія стоїть перед нами не як засіб, яким хтось хоче щось сказати. Вона самодостатня. І займає однакову позицію як щодо поета, який її пише, так і щодо слухача"...

Існування проблеми історичності апостола Андрія пояснюється незначною кількістю достовірних джерел про нього, як і про інших учнів Ісуса Христа. Але перш ніж перейти до їхнього аналізу, згадаємо християнську традицію про Святого Андрія, якого Ісус покликав разом з братом Петром (Андрія першого, тому в грецькому переданні він носить ім'я Первозванного) з Капернаума, на Галілейському озері, де вони рибалили, до себе. Спочатку Андрій був одним з учнів Іоанна Хрестителя, а потім з своїм братом і синами Заведея стали одними з найближчих учнів Ісуса Христа.