Вишенський Станіслав Олександрович (24.08. 1944, м. Переяслав-Хмельницький Київської обл.) - поет. Член НСПУ (1990). Закінчив Київський педагогічний інститут (1969). Працював редактором «Українського ботанічного журналу (1980 - 84), видавництва «Веселка» (1984 - 91), літредактором журналу «Вавилон» (1992 - 93), головним редактором Київської філії видавництва «Фоліо» (1994 - 95), відповідальним секретарем журналу «Дошкільне виховання» (1995 -2004), головними редактором журналу «Книжковий клуб плюс» (2005 - 07).
Належить до покоління постшістдесятників (т. зв. Київська школа поетів-метафористів), тобто поетів-нонконформістів (Іван Семененко, Микола Воробйов, Василь Голобородько, Михайло Григорів, Валерій Ілля, Віктор Кордун, Василь Рубан та ин., які за комуністичного режиму, пішовши, так би мовити, в герметичне підпілля, хоч це ніби й парадоксально, врятували українську поезію від хронічного провінціалізму.
Творчість найрадикальнішого поета «Київської школи» Станіслава Вишенського заслуговує на найщиріше пошанування як поета, що найбільше сприяв високому розвиткові української поезії в ХХ ст. «Недрукованість», «напівлеґальність», «самвидавний» формат у часи комуністичного режиму стимулювали аскетичний нонконформізм поета. На думку одних критиків, акцентний і силаботонічний вірш Вишенського, з феєричними й напрочуд енерґетичними метафорами, сприймається значно краще, ніж його ж таки насичені логічними кодами-шифрами верлібри, - а разом із тим декотрі з поціновувачів саме верлібри відчитували в нього як пріоритетні й найцікавіші.
Загалом у віршах Вишенського синтезовано прадавні символи, лексику та світогляд з радикальним аванґардизмом. Радикалізм поета - це його дар отримати найпотужніший талант серед свого покоління, котрий значив те, що його власник мав сміливість весь час дотримуватись кількох речей: експериментувати (тобто постійно шукати себе), протиставляти себе самого себе самому і не йти на жодний соціальний компроміс. Суть його творчости, як вважає Андрій Підпалий, знаходимо у вершинній збірці «Симфори», тексти якої виникли як витворення, омовлення світу живого «иншого», рослин, комах, тварин тощо. Це омовлення зделогізувало мову і витворило ніби паралельний світ, ніби сни тих «инших» живих організмів. Новизна Станіслава Вишенського просто приголомшуюча, що є спробою омовлення галюцинацій Світу, своєрідною пан-космогонією українського сюрреалізму.
Зрештою, творчість Вишенського треба розглядати в органічному для неї контексті европейської та світової поезії ХХ ст. в перспективі подальших маґістральних шляхів та «манівців» розвитку літератури вже нашого ХХІ сторіччя.
Перші книжки поета побачили світ у самвидаві, зокрема «Змова дзеркал» (1969), «Пунктир навіженств» (1971) та «Симфори» (1975).*
Твори. «Світотвір». К., 1987; «Альта» К.,1989; «Колекція снігів». К.,1991; «Альпініст на міражі». К.,1993; «Синус покутя». К., 1999; «Перевтомлені скафандром». Л., 2001; «Змова дзеркал». К., 2005; книжка прози «Метастази». К., 2003 ; вибране «Полювання на мисливця» К., 2007.
Література. Рябчук М. «Мета - перемагати хаос...» // Прапор. 1989. №7;
Рубан В. Київська школа поетів // Молодь України. 1990, 25 липня.;
Процюк С. І ясний колообіг вінка // СІЧ. 1994. №8;
Коверзнєв К. «Будь-яка школа асоціюється з нудьгою» (інтерв'ю з поетом) // Час-Time, 1997, № 31;
Деркачова О. Інтертекст у поезії Станіслава Вишенського // СІЧ. 2004. №11;
Жикол А. Апологія віддзеркалень. //Київ. 2006. №4;
Маленький І. Тривожне свято світотвору. Персонал плюс. 2007, 1 - 7 лютого;
Тисовська Н. Зачароване коло образів. // Літературна Україна. 2007, 24 травня.
* В основу статті покладено післямову Андрія Підпалого до «Полювання на мисливця», а крім того, додано (буквально два речення) із статей Івана Андрусяка та Ігора Маленького.
