У нас тривалий час уважалося, що є теперішній, майбутній і минулий час: „я ходжу", „я ходитиму (буду ходити)", „я ходив". Але незаслужено відвели в пасивний запас ще одну форму - давноминулий час. А його якраз треба активізувати, бо він не вийшов з ужитку, зберігається і в розмовному мовленні, і в творах багатьох класиків української літератури. Це дія в минулому, яка відбулася перед іншою дією в минулому часі. І вона відтворюється за допомогою допоміжного дієслова „був", „була", „було".

В основі фільму - невигадана історія. Таксист закохується у молоденьку пасажирку, заманює її додому, де живе з матір'ю та сестрою, замикає у ванній і починає готуватися до весілля... Жорстокий світ, від якого таксист щиро намагається вберегти юну дівчинку з провінції, не підказує йому інших методів, окрім насильства. Він бажає дівчині лише добра, як він сам це розуміє.

Нині Почаївська лавра стала в області п'ятою колоною Російської імперії, звідси розповсюджується українофобська література. Тут вкрай вороже ставляться до інших конфесій. Тим паче було з'ясовано, що на території лаври проводиться незаконний видобуток копалин. Також тут часто правоохоронні органи виявляють іноземних громадян, які перебувають з порушенням міграційного законодавства...

...Двомовність із домінуванням у повсякденному спілкуванні російської мови та суржику буде фактично закріплена. Розпочнеться все з деукраїнізації документообігу та освіти, потім частково перестане дотримуватися норма про переведення кінематографічної продукції на українську мову, а про знання чиновниками державної мови й говорити не доводиться...

...Єдине, що «виламується» з усієї будови це - «велесові уламки». Никифор, Ганна Собачко, В.Свідзинський, В.Стус, Рільке, Емма, Р.Бабовал, витворюють цілісний і органічний ряд - це «тихі» образи (парсуни) зрощені в одному силовому полі, приналежні до спільного регістру... «Жерці» - це зовсім інший триб, інший, жорсткий і жорстокий, неуникно ідеологізований спосіб світосприйняття...

Лібералізація суспільної атмосфери провокує масовий ентузіазм творчої молоді експериментувати з формою та змістом. Шістдесятниками, за визначенням історика Валентина Мороза, стають художники, які хочуть малювати не лише портрети Леніна, і поети, котрі мають бажання писати вірші не тільки про Сталіна. Так народжується покоління «тіл у пошуках душ»...

"Також були робітники, які відразу ж з двору почали заносити металеві щити... Коли все почалося, я встигла натиснути кнопку екстреного виклику міліції. Нас виштовхали надвір, і ми просто стояли, чекали на приїзд міліції. Ті приїхали лише через 20 хвилин, хоча я чудово пам'ятаю випадок, як одного разу цю кнопку я натиснула випадково - тоді вони були на місці вже через 3 хвилини, як і має бути", - додає касир Юлія Брукленко.

Композитор збирав розсипи пісенної культури свого краю, записуючи їх у нотні збірки. Одна з них - збірка «Галицько-руські мелодії». Саме Людкевич був одним із засновників на західних землях України музичної освіти: він став першим директором Вищого музичного Інституту у Львові, а згодом професором Львівської консерваторії, першим редактором мистецьких і музичних журналів, очолив фольклористичну діяльність та Спілку композиторів Західної України.

Не стало Івана Рибалка, відомого українського журналіста, філософа, автора книжок про сучасну українську політику «Оксамитова революція» та «Депомаранч», журналіста газети «Хрещатик», а до того - багатолітнього співробітника радіо «Свобода», очільника корпункту «Post-Поступу» в столиці, кореспондента газети «Фраза».