Шукайте свою Музу

Про декілька загадок Івана Франка

  • |
  • 27 Серпня 2017

27 серпня 1856 року народився видатний український письменник, вчений, перекладач, філософ, громадський діяч Іван Якович Франко. Про це нагадує сьогодні, 161 рік потому, державний і громадський діяч, кандидат історичних наук Ігор Шаров у себе на сторінці в Facebook, інформує MuzaUA.

«Ярослав Грицак, директор Інституту історичних досліджень Львівського університету, автор ґрунтовної монографії про Івана Франка відкрив завісу на деякі таємниці життя видатного українця, а тих таємниць у нього було чимало, – пише Ігор Шаров. – Зокрема, професор Грицак стверджує таке: «Ми, довіряючи Франковому таланту, плутаємо світ, в якому він жив, із тим світом, про який Франко писав. Так, існує кліше, що Франко – селянський син. Він не був селянином, за походженням він напівшляхтич. Інакше малий Іван і до школи не пішов би, і в університеті не навчався б, бо, до речі, утримувався на основі стипендії, котру давали тільки дітям збіднілих шляхтичів! Франко почав думати про себе всерйоз і постійно як про селянського сина лише тоді, коли йому ще не було й 20-ти років. Щобільше, він сам повірив у це!»

До цих пір учені дискутують щодо хвороби Франка, від якої він і помер. Спочатку в письменника пальці біліли на холоді й німіли – проявлявся синдром «мертвих пальців». Потім їх покрутило. За допомогою хворої лівої руки поет устромляв перо поміж пальців правої і, підтримуючи її лівою, писав. Так створив геніальну поему «Мойсей». Аналогічне захворювання було і в сестри Франка Юлії. Ревматоїдний артрит міг передатися генетично.

Радянське літературознавство розглядало творчість письменника з позицій соціалістичного реалізму, уникало оцінок його поглядів щодо суверенності України. У той час ніхто інший, як Франко, писав: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Ігор Шаров нагадує також, що Іван Франко є одним із героїв його книжки «100 видатних імен України» (Київ, «АртЕк», 2004).

Зі свого боку, відзначимо, що дослідник у своєму дописі дуже делікатно торкнувся питання хвороби Івана Франка.

Професор Івано-Франківської медичної академії Нестор Середюк запевняє, що Франко хворів лише на ревматоїдний артрит.

Між львівськими і франківськими лікарями до цих пір точиться з цього приводу дискусія. Частина медиків стверджує, що Іван Якович мав параліч, крововилив у мозок, набуте недоумство, синдром Рейтера, сифіліс головного та спинного мозку. Втім, професор Львівського національного медичного університету Дмитро Луцик доводив, що діагноз сифілісу дописаний умисно. Львівські медики приписували поетові застійну пневмонію, артеріосклероз, міокардит, нефрит.

Точно зрозуміле таке: або Франкові поставили неправильний діагноз, або він дійсно хворів на сифіліс. Інша річ, що в ті часи не вміли лікувати сифіліс, тому, вважаючи, що геніальний письменник має саме такий діагноз, лікар Овчаровський прописав Франкові йод і ртуть. Саме так у 1916 році у Львові лікували сифіліс.

Подібне лікування пришвидшило смерть Івана Яковича. Поет сам запротестував проти методики лікування Овчаровського і вночі втік з притулку для хворих січових cтрільців у Львові. Через ціле місто під дощем і в холоді добирався до своєї домівки. І це при артриті. У поета почалося запалення легень. Потім розвинувся набряковий синдром. Від нього Франко і помер 28 травня 1916 року.2 (2)