Я  писав довжелезні листи, а вона читала всього два речення. Я намагався видертися на шпиль її собору, але він дав тріщину до самих підвалин. Місто потонуло у весняних барвах, але мені здавалося все сірим і невеселим.

в цьому переповненому світі де для мене немає нічого я сам відбуваюсь як диво десь в найхолоднішій зоні совісті спалахом світла яке не застало нічого...

...В садку хлоп'ята бавляться в війну, Голодні птахи - в шиби - аж до крові, І прорости омели на зорі, І бите скло - очей тобі не ранять...

Нарешті зі справжнім мистецтвом зустрівся в цій глушині! - Пісня садіння рису.

Слово, яке я вимовив у гніві, важить не більше, ніж зерня петрушки, та крізь нього йде дорога, що веде до мого гробу...

гострі кінчики волосинок просякнені кремнеземом вони дуже ламкі і відразу впиваються в шкіру кожній людині кожній