* * *

Сьогодні сталось так, що я комусь не треба.
Дерева заплели на світлім небі тин
між мною і між ним.
Між пальцями, крізь ребра
валує тихий дух мій, давкий, -
                                                     і довго, - дим.

Сьогодні сталось так, що й він мені ні на що,
і так було завжди, лиш був потрібен в снах
чи, може, в сліпоті дитячого нещастя.
Тепер в його очах - мої, мов дрібен мак.

Посидимо без слів, без сліз, у тишині, без діла.
Хоч серце калата, та груди - плоть, не мідь.
О боже неправий, душі не треба тіла,
а щоб знайшлась душа, спроможна зрозуміть.

Тепер би розійтись - пройдешнє не спалити.
Дерева заплели на світлім небі тин.
Я щось в собі спалю - за все минуле - митом.
Для душ не просять дружб, як борг...
                                                               як борг - один.

Обмацую лице, кишені, землю, мислі,
облуда на очах чи дійсно дим вгорі?
Чи світлі небеса так низько-низько звисли
уривками яснот, щоб я, як хтось, прозрів?

* * *

Так хочу сказати щось добре.
Мені так надумалось пусто.
Крутилась часу корба.
Думки почалися - і пусто.

Із уст не впаде, не сміє
упасти невміле слово.
Застигне на мить - і не сміє
повинна усмішка.

Знову
тривога моя незряча.
Не знаю, чи скоро зникне.
А корба своєї кряче,
що зовсім вона не зникне.

Великі бувають втрати
заради простого прозріння.
Бувають і більші втрати.
... Вечірня пора, осіння.

Не дивися на мене довго.
Розплети свої коси на ніч,
розпускай їх повільно і довго.
Розплети свої коси на ніч.

І пускай їх услід за ніччю,
хай їх ніч угорі полоще.
Ой, за що мені твоя ніжність,
твоїх рук необачна проща?!

Віктор Шакула народився 1961 року на Київщині (село Хоцьки). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут, працював у проектному інститутові. Єдина книжка «Присутність» вийшла 1989 року в четвертій поетичній «касеті» видавництва «Молодь». Не пережив бандитських 90-х: на початку квітня 1993-го року загинув від удару ножем у серце.