Лист п'ятий до матері з 36-ої зони
(Невідправлений)
МАМО!
"Ви не знали ні захисту,
ні прихистку,
і турботи на Вас - то окропом, то скопом...
Та шукали притулку у Вас
козенята і плистки:
Ви нікого не били, нікого не
копали.
Ви копали собі буряки у колгоспі
червоні, такі схожі чимось на закопані в землю серця.
Мурахи танцювали на ваших землистих
долонях, що з землею зріднились, до скону свого,
до кінця.
Це важке, наче камінь, чи хліб, родичання,
Доля селянки одвічно - батрацтво.
І не раз Ваші руки, від болю, як діти, кричали.
Але далі і далі Вас гнала, неначе
гестапівець, праця.
Моє серце прострелено світом навиліт:
світ, мов куля, -
крізь груди мої пройшов.
І життя мені знову - до горла приставлені вила,-
І поезія ллється, неначе із рани кров.
КАТАСТРОФА?... НЕХАЙ...
Я не стану її уникати.
Я сам себе знищу
на кривавій пласі життя.
Поезіє!
Будь мені сонцем!
Будь мені катом!
І не треба мені оборонця,
і не треба мені прикриття.
Йдуть колони...
колони...
колони!...
колони!!!.
Йдуть напевно на пошук нової землі. Йдуть пробиті
серця, і долоні, і лона, і скроні, -
Йдуть мільйони... мільйони...
Мільйони!!! -
І зникають безслідно у чорній імлі,
йдуть колони...
Колони ! Колони!!! - Безборонні. Беззбройні -
Ідуть, щоб іти.
Громоздаються нові Вавілони,
А услід їм - погоня... - ПОГОНЯ... -
ХРЕСТИ!!!
Йдуть колони, світ за очі гнані добою...
Хто зупинить цей чорний, приречений рейд?!
МАМО, МАМО!
Син Ваш зітканий з нервів і болю:
він, може, останній на світі брат поранених птиць
і дерев...
Він загине в неволі, - як гине роз-
чахнута ива, і не треба тужити, - не треба
ховати його...
Син Ваш, мамо, неволею нині щасливий,
бо Вітчизна його - це гнаний етапом вагон, -
Перегон. Перегон!!!
Перегон!!!
Стереже його, Мамо, мало не цілий увзвод. І
немає зупинки... нема перепон: це трупарня жива! -
Новосталінський м'ясозавод?
Червень. Спека.
Зеки вкриваються милом: зеки в дорозі -
неначе коні в борозі - колеса вичавлюють з в'язня
за милею милю: це конвой заробляє лички свої й трудо-
дні."
Вихаркуй із себе Одесу, Франківськ, чи Харків,
вихаркуй легеню - обрублене куце крило...
Лист у вічність
Василеві Симоненкові
брате василю
я тихого дунаю не пропив
лиш свої вуса
у мед-вині
втопив
а мої женчики нажали
сто кіп та снопочок
та моїй коханій
на весільний віночок
а що я господар ледачий
то і я і віночок той
пропащий
то йде різдвяр
безсмертний
сподіюсь -
не дасть нам умерти
погаснуть наші свічі восковії
і прозріють мої очі несліпії
бо вже одверзлось
небо синє
йде христос
іде христос
по україні
Змія
Я непорушно
лежав під гіллям
свого грабово-смерекового
намету
свого шатра -
шатра утікача
мій дух був чорний
як війна
і ніч на мене па-
дала
мов кам'яна стіна
ніч блискала
як постріли
Десь хтось молився -
- (я?) -
Не вбий!
Не вбий мене
І не порань!
Не вбий !
Не рань !
В кутках
сиділи демони
Один сказав:
- Прощайсь з життям!
Другий метавсь
як звір на ланцюгу
й ревів на першого:
- Не дам!
Світ рознесу
Спалю тайгу
Але не дам його
- (мене!) -
твоїй спокусі
Десь місяць бивсь
як серце у бика
При чому - місяць?
Серце Ісуса!
а по листках
по вітті
п кутках
Стрибали негри чорноокі
Я бачив лиш білки очей
А демони мої
літали вже високо
нараз щось шурх-
нуло
І на плече
Серце калатало як дзвін
Невже це - ворог?
Невже - він ? -
пробив немов ігла намет
прорвав галуззя
й пропхавсь коли я
Задрімав
І вже намацує
моє плече
...- Ти - хто?! -
я страх переборов
а серце
серце мов скажене:
Ось зараз
він накинеться на мене -
- (кров!) -
ножем по горлі
полосне
Я остаточно про-
будивсь
Ніхто не різав
не стріляв
і не душив
мене
та із плеча
на груди
скотився диск -
І!-:
- Цце я-а-а-а
зззмія-а-а!
...А далі нижче -
й на живіт
Я вмер завмер
Ні вдих
і ні впродих
Не те що я злякавсь
смертельно
Я просто зник
пропав
затих
Мені ж то темно
а змії ж -
Не темно
і лиш дихни я
Ворухнись
як тут же в моє
Тіло голе
Вона вжене
смертельний блиск
отруйний зуб
Мене проколе
Змія тим часом
розпрямлялась
і черевом своїм
як лід
по череві моїм
змертвілім
сповзла на ребра
клуби
Стегна
О-це по-в'язззка!
зззо-ло-та!
Востаннє блисли
мої очі
Ні, не востаннє
Ще літ сто
Тяглась хвилина
мого страху
Не страху -
проби у вогні
проби на золото
й терпець -
а гадина
на смерть мене поклала,
Мов на плаху
Лиш ворухнись -
І все
Кінець тобі
Капець.
Стріляв із мене піт.
А я не міг ні стрі-
лити
Ні вбити
А гадина моє коліно
обвивала:
- О царю рабства
царю небес
закинутих
повішених на дріт
Ти світло солов'їне
в моїй душі зміїній
Ти серця мого
маків цвіт
моїх очей зелених
зорній світ...
...Коли ж опритомнів
прочумавсь я
Над моїм ложем
хиталась
Золота Змія
Вона з ненавистю
дивилася на мене
Ні, ні, -
з очей презирство
блискало в імлі
Враз зашипіла: - Ти!
Я
Не ЗЗЗмія -
змія-змія...
Я не змія -
Життя твоє
скажене
на закатованій твоїй землі
Ти - цар
Ти - раб
Христос
з вінком кривавим
на чолі
Купіть дітей
Не дивуйте, що я на базарі,
Що я дітей своїх продаю...
Мені остогидли ці вольні зорі
і зарі,
Де виють лиш пси на вовчу лаю.
По чому діти?
Сини по червонцю,
А дочки - за так:
заміж даю!
А ще я вам продаю оце сонце,
Що бродить, як вовк,
без пашпорта,
У гаю.
Скоряйтеся, діти!
На те Божа воля
(Воля, якої ваш батько не мав)
Скоряйтеся, діти:
ідіть у неволю -
Хай вас годує-вдягає тюрма.
Скоряйтесь!..
Вас я запропащаю -
Тому, що пропащий сам.
Життя - деришкуру - (просто) -
Я прощаю...
Змокріло чоло?
То-те...
То - роса...
То довгі руки мої
(витягнув працею!) -
Кладу під сокиру:
- Рубай!
щоб до білого світу
Уранці
Я їх поховав
у гробах, -
щоб руки свої схоронив я
В могилі -
За те, що вони раби.
За те, що вони не крила,
А знають одне лиш: роби!
Купіть в мене, людоньки, діти,
Купіть в мене всю малечу:
Вони будуть тихо сидіти,
Без бунту і колотнечі.
Купіть...
дайте...
на пива кухоль...
А я вам:
Я те...
Я віддам..!
Купіть цих дітей:
дітоньки чемні,
Вони не петлюрівці,
не босяки.
Із них можуть вийти
високо учені
Погоничі...
Клоуни...
Кармелюки...
Купіть мої діти!
Хай не шастають по вокзалах,
Купіть разом з чоботами
(бо як же їм без чобіт?)...
Купіть!
Та тільки з них не робіть
Ні солдатів
(Афганістан) -
Ні партизанів: хай не кривавлять світ!
Купіть!
Купіть мої діти
разом з моїми надіями
З золотими медалями
й сивим волоссям моїм
Купіть!
Разом з чорними буднями
І червоними - як Чорнобиль
неділями, -
Купіть!
бо куди я їх діну:
Не з'їм же я їх, не вовк - не поїм!
в своїй
рідній хаті,
Бо я ж їх в траві чужій
не зловив, -
я їх просто наплодив -
і повісив сушити...
На грати,
бо жінка - себто їх мати
здохла
І я повдовів.
На, синку,
на тобі постільці,
Щоб не був-есь на зимку босий...
Продав тато діти!..
А далі що ?..
Манівці!..
Хотів утопитись у ріці.
Ріку отруїли...
чи вивезли в космос...
І батько тримає косу в руці,
І смерть тримає косу в руці,
А коса - щербата -
(мов Чорнобиль) -
не косить!
І сперся батько
на кленове кіссятко,
І щоб забути, що він,
дітопродавець, -
Почав співати з горя спочатку.
А далі - (косу, як жінку),
Взяв у танець:
- Через тоті молодиці
бив м'я побиванець,
ой ти, смерте-смертенице,
я вже твій коханець.
Ой калатав по пирогах,
А пироги в мисці,
Таке' м собі накалатав,
Що плаче в колисці...
... і співав сивий тато
серед поля, як палець, один.
Він так гірко співав,
мов платив податок -
За життя, що здиміло,
як чорнобильський дим.
1988 рік, Уторопи.
* * *
Як я прийшов,
То Діл високий,
Мов білий круп коня
Блищав.
Був мертвий місяць.
Мертве сонце
І сніг сказав мені
- Прощай!...
Гриміли гори снігоносні:
Се Бог...
Се Божий
Світотвор.
В присипаних снігами
Соснах
Моливсь на дятла
Зимобор.
Моливсь Красі.
Богине красна,
Нас ороси і піднеси,
Аби не дати сонце вкрасти,
З роси й дівочої коси.
Украли...
Залишились тільки
Пух тополиний і хрести...
І зимобор бреде до білки.
Й не може сніг перебрести
14.12.1992 р. Коломия
* * *
Маки вийшли
За червоними биндами
А ходім синіми рядами
Кінь на порозі
Кладе у підкову сльози
Підково моя
Не бийся об стіл головою
Молодиця криницю втопила
В крильця задзвонила
Кужіль покохала
Ружу напряла
І вікно лазить
По балконі
Ой чогось на підпитку
Мої коні
А у скрипки
Спина заголіла
Щоб молодицю
Голова не боліла
Щедрий вечір
* * *
Бджола відпочиває
Бо - бабуся
Бо все солодке -
Не дозволено
І пелюстки несуть
До Бога сонце
Вже так високо
Що не дістане і вовк
Й людина - найлютіший ворог
Не стане одностайне
У рої роєм
За свій рій
* * *
у черевиків ноги болять
пригорнись до дитини
калино
цією дорогою йшов
- (перевал!) -
сковорода
а місяць устав -
не біда
іде
іде
сковорода
* * *
ті що зреклися своєї крови
задом наперед
сьогодні
на ходільницях ходять
вони з божевільним криком тікають в діброви
там
себе обнюхують:
знають що пси
та не знають
якої породи
Пси!
Їх б'ють на кожному кроці
А наб'ють
Знову їсти дають
Від них смердить собачим сонцем
А люди не знають
І сонце те п'ють
* * *
Сидять собі бджоли
Похнюпивши носа
Ще сонечко не почалося
Ще мед не веселиться
Ще веселка загинула
І ніде взяти крилець мохнатій як джміль
Людині
* * *
Весна вилітає з вулика
Дивиться: дощ
А мед розправить крильця
І не покине рідної землі
Й бджолі у танці закружляє
Щоб всі летіли в один бік
* * *
Тюремні квадрати
Безплатно
Камінь вилазить з орбіт
Мерці полюють на небо
А живі - на світ
* * *
Зірки
Вимащені кров'ю
Булькає сонце
У витріщені очі
Розкажи ще бодай
Ковток україни
