"Хвилина до осені" (2008 - 2009)
хто ти
ти лише хатка
на курячих ніжках
зі зламаними крильми
він прийшов й обертав тебе
до себе до лісу
до себе до лісу
до себе
до лісу до лісу
й залишив на радість павукам
цього року
шість місяців осені
ще три
родила б тобі сина
мій бог
навчив твого
бути
твоїм богом
дощ помирує недільний ранок
олово вдарить дзвоном у дзвони
молюсь за тебе не мій миряне
молитимусь навіть тоді
коли всі храми не пустять тебе на поріг
коли прокленути
й заживо відспівають заупокійну
молитимусь
бо по-диявольськи тебе люблю
збираю каміння
що розкидав ти
час на час
не попадає
складу при дорозі у купу
й чекатиму тебе
подорожнього
відьмам плакати не можна
бо йтиме дощ
а з дощу станеться
повінь
літня
води
що відійшли
з плаценти відьми
по кому дощ
по тобі стигнуть сливи
асфальти тріщин
навпростець
і навмання
трава висока
губами котиться
сливова м'якіш
по кому ти
по кому я
зігнуті коліна твого причастя
причетність голосу
осінні хори
ми надто ходимо по муках
нам надто площі сняться
де шибениці й гільйотини
ще досі хмарочосами стоять
ми дуже любим тротуари
наосліп ходимо
по-під будинки по-під мости
ми так надіємось на втечу
з міста
в якому заборонено
молитись
я живу на межі
я межа
межи
дідовим й сусідовим городом
щоосені
мене трохи
відорюють
а потім сваряться
за мене
відорану
на грудях
ожеледиця
осінь
пуп землі
свариться
жінко
хто накликає
мороз
коли багато води
тріскають губи
жінко
хтось знову буде
ковзатись
по грудях
свято в будень
жінко
грудень
"Сорок днів пустелі" (2010)
День перший
I
каравани ідуть в щілини
не світить чумацький шлях
вставай мій враже
доднини
і забий мені в серце цвях
перестрінь дикий муже
грози
зупини ненависний грім
і чекай
мій єдиний в бозі
доки прийму тебе
на уклін
II
рожденний єси для мене
в заглибинах ойкумени
розвивай цілунком легені
руки зігрій студені
рожденний єси для бога
в глибинах немає того
що спрагло шукаєш у висотах
вже доцоту твоя
доцоту
рожденний єси в пустелі духу
в чреві моєму пульсують води
подай тихо руку
навчу тебе броду
III
а я тобі
груди розітру піском
низькою стане
небесна стеля
а ти мені
торкнися чолом в чоло
так і будемо втрьох
жінка
чоловік
і пустеля
день другий
I
осінь
пісок жовтіє
в косах
вітрами
пустеля тліє
боже
плаями якими
він ходить
ночі й днини
може
трісла клепсидра
ніхто не винен
осінь звикла
II
поорано рай
адаме
богу не дай
засіяти між нами
темними ночами
холодну ріллю
во грісі ціле
груддям раю
станем на прю
продавши віру
земну офіру
за ніч одну
III
клепсидра у формі неї
час стікає по талії
безсоння блукань енея
дме у вітри італії
мертвотно жива латина
капає в скроні феміною
чому ти пріамовий сину
клепсидру нарік дівою
день третій
третього дня
він повстав
пустеля стояла
скрипіли від спраги
коліна
замку піщини
піскового
ув оці
будували
свій замок
чоловіче
що спраглий спраглішого
маючи перед ногами
пустелю
пощо взираєш
у небо
повсталий супроти
землі
понад усе
боїться земного
звізда вифлиємська
криком месії
запалює ясля
й пустелю
День четвертий
I
мойсей
ти мені
чи корей
пустеля обом пустеля
блукаю й не бачу
людей
сінай
мені не скеля
я та що пішла за мужем
пісок хай мене
остудить
слово любові дуже
бог
хай в мені не судить
II
гієни
боги пустелі
виганяють нас
із постелі
запали мій пророче
по кругу свічі
я ладан запалю тобі
у вічі
на четверту ніч
зачнемо сина
хіба гієнам
він під силу
III
боже невидимий
сліде на камені
перстом завидним
карай мене
грішна єси в пустелі
пісок на зубах
скригоче
проклинаю
те время
коли згубила
око пророче
виділа лише
його
ним лише
блукала
збила до кістки
чоло
йому
поклін давала
боже
побий мене жінку
во грісі
безгрішна
служитиму йому
до віку
день п'ятий
I
де
твій
татджмахал
храм
пустельний
брате
шакал
звіре невірний
колони
обітну словом
трісне мурований
камінь
я жінка
покликана богом
спокусити тебе
на непам'ять
II
я пуста пустеля
камінь мені
приріс
на кактуси
стелю
мішковиння обріз
я є та
хто шепоче
до судоми в вустах
поможи мені
отче
погаси в мені
час
III
іменем пустелі
согрішення мої відпусти
вічні юдеї
придорожні хрести
каплицею стану
на знак самоти
втворивши браму
коли йтимеш ти
день шостий
I
ти наче храм
фантомний
сліпну від втоми
довго шукала
очі брехали
молилась
як вміла
пустелю кляла
чужа магдалина
чаша чужа
II
сорок днів
сорок ночей
йтиме пісок
як вода
молися до дів
прийде ковчег
як караван
станеш першою
після пустелі
як після потопу
дикою вершою
тотемом у скелі
як каменем з гроту
III
ти сіль пустелі
потріскала шкіра
висохло в горлі
яка тобі віра
книжнику чорний
ти сіль в мені
шахти соляні
до титли останньої
шкіри телячої
тобі не настану я
одержимістю зрячая
день сьомий
I
земля обітована
яблуком крутиться
на тарелі твоїх грудей
ніким не звана
пустеля буриться
засипає піском едем
висихає слід на вустах
сік твого плоду
липне пісок до шкіри
в очах як вітер зростає страх
ми так набридли богу
марити вірою тіла
II
мої груди шкура верблюжа
вбираю в легені вологу вітрів
матиму чим поїти мужа
на довгій дорозі пустельних снів
III
море пішло
лишилась пустеля
мокрим піском
блукай
і збирай
живі ще медузи
вигрібай мушлі
прикладай до вуха
і довго вслухайся
в шум моря
бо від нині
знатимеш лише
пустелю
день восьмий
I
камінь на камені
не залишу
зітру в пісок
жорна спалені
пам'ять споришу
як пригірк чуток
льон до тіла
сонцем збілений
липне як піт і пісок
душа зіпріла
кимось кинута
десь за піщаний зойк
II
вічного міста
не пройти мені
перед вічністю оголена
з піщаного тіста
пустелею створена
вічного раю
ворота зачинені
кричи не кричи
піску назбираю
завдам на плече
йтиму по світі
жінка не жінка
пісок пече
в пустелі як в літі
знайду тебе
III
зібрати себе з піщинок
не жаліти ніг
десь там ринок
із рабів чужих
продатись
за тридцять срібних
щоб юда не встиг
пророки писати будуть
жінці сухий закон
їй пустеля лялькою вуду
чи хрустом на грудях
псалом як полон
день дев'ятий
мусиш іти
там праворуч
пустеля
ліворуч
пустеля
попереду пустеля
позаду бог
він уже
непустельний
навпростець
пустеля
вода в тобі
захочеш
заб'є джерелом
захочеш
увійде в каміння
мусиш повзти
коліна камінні
мусиш не чути
моління мого
тільки знай
я позаду
мушу повзти
бо жінка тобі
пустеля на двох
вже напівпустеля
коли висохнуть
сльози
поїтиму своїми
мої як ріки
висихають лише
від нелюбові
вір богові
й мені
бо я суть жінка
а він суть є
день десятий
I
чоловіче
скликай на віче
всі сили господні
я грішна сьогодні
II
чоловіче
іди на вечерю скромну
в пригорщі піску нагорну
з рук годуватиму мужа
я жінка тобі як ружа
навіть в пустелі гожу
чоловіче вечеряй тихо
приспимо пустелю як лихо
заведу спроквола співаночку
здійму з тебе пітну сорочку
слізьми на ніч тебе обмию
своїм тілом як рядном вкрию
III
назбирала б квітів
ніде
посадила б квітів
ніде
обрізала б коси
нічим
запалила б свічку
нічим
ой горе ж горе
жінці в пустелі
ой горе ж горе
обом їм
день одинадцятий
I
ти
що був раніше всього
ти
що був раніше усіх
по грудях вино
по тілу сніг
ти
що імення мені давав
ти
що його й забереш
нащо в пустелю позвав
вона не мине ж
II
Х. В.
бароко ув очах
химери вітру
піщинки бубонять
згадують пам'ять камінну
сірі мости хмар
шукають фантомну дорогу
боже пошли мені дар
пустелю пройти з богом
III
посічена екватором
пам'ять мовчить
не хоче і згадувати
каміння болить
дощ по голих колінах
як по дзвонах сухих
стає нетлінним
в надрах піщаних
клекотом в легенях
рождається крик
здригає рамена
пальці навхрест
пустелі абищо
пустелі ніяк
а вітер полоще
біблійний маяк
звізда опівнічна
парить кістки
бо інша бо вічна
як пустеля й піски
день дванадцятий
I
розминатися будемо завжди
три дороги твоя четверта
перетліють всі пальці й кістки
наосліп-наощуп тебе шукати
птахи не поможуть бог не велів
пустеля вміло сліди замітає
якби ти схотів і спитати посмів
пощо за любов він карає
II
рано вставати
бігти піском
пустелю вдихати
ротом ротом
піт витирати
піском на бігу
пустелю не люблю
пустелю люблю
пальцями вітер
чесати уздовж
де себе діти
проймає дрож
пульсують легені
груди мовчать
ми надто шалені
пустелі зась
нам добре надто
пустеля помститься
тілу жарко
тіло святиться
III
М.К.
дім на піску
в ньому лиш жити
палити свічки
в кожному вікні
аби ти знав
як додому вертатись
й мене впізнавати
в пустелі
зі свічкою в руках
й обпеченими долонями
обпеченими лініями
важко
вберегти вогонь
коли твоя пустеля
довша ніж моя
коли твій шлях
від дому
до мого дому
обкладеного свічками
посеред пустелі
довжиною у сорок ночей
молитвами моїми
втораний
яких не відчуваєш ти
день тринадцятий
I
боса
простоволоса
пустеля скоса
ридма голосить
мідні коси
як дикі кози
не відають про бога
трава убога
солодше манни
миліше мами
її сосків
пісок здурів
надув у вуха
козячого пуху
пустеля вчухне
тихо піду
II
плач недитячий
і нестаречий
сниться над ранок
можливо твій
плачеш десь там
по той бік пустелі
по цей бік мене
у горлі не кістка
плач твій почутий
яка я жінка
якщо не вмію
якщо не можу
пересипати пісок
з боку на бік
й приспати твій плач
десь над ранок
III
скільки б не вимовляв
не знайдеш
імення того
що має стільки літер
скільки має піщинок
твоя і моя пустеля
невимовлене
не існує
незлюблене
не живе
дощ допиває
світло
дароване тим
кого досі не назвав
ні дощем
ані крихтою світла
стою при тобі
як постать
одного із них
й мовчки даю
вибирати
біля кого
буде краще
день чотирнадцятий
I
лоша поїтиму з руки
лоскотатимуть губи долоню
копита що пройдуть світи
пустелю що пройдуть босоніж
пустельні коні то є тоті
не знають окрім пустелі нічого
пісок налиплий у ніздрі
вітер замість батога
пустельним пустеля сниться
зриваються раптом і довго біжать
важко конем пустелею ідеться
ноги чотири пісок ранять
II
я
стаю містом
на березі ріки
стаю римом
на березі дунаю
стаю свічкою
в каплиці
яку я ж
обминаю
душа
інквізиції
у воскресіння
чаю
III
я прийшла з пустелею
миром помазана
олійні містерії
хліб й плазма
я прийшла до тебе
чаша господня
приклякати не треба
я жінка я спідня
я піду так само
вино остине
у неділю рано
гостини
день п'ятнадцятий
I
жінко
трава до пояса
роса до пояса
відсутність голосу
мовить боязко
жінко в траві
отави сухі
й налиті соком
жінко
іди собі з богом
іди собі з болем
травою й полем
знайди собі долю
зріднися з травою
жінко
гою
впусти мене в пустелю
твоїх наповнень
твоїх клепсидр
я танцюватиму
щораз інший танець
щораз іншу пісню
співатиму зі дзвоном
піщин
візьми і впусти
як пускають чи входять
боги
до своїх каплиць
до своїх обійсть
жінок
про яких мовчать
з якими мовчать
лиш янголи знають
яка то мовчанка
впусти
я божа настільки
наскільки ти зумієш
мене полюбити
я божа
бо знаю
хто є любов
III
пісок мовчить
молиться
на хребті кита
що знав ще море
двоїться
молитва
камінь на язику
троїться
від спраги
піщинки шукають
месію
як дощ по камінню
пустеля парує
молитву чує
