Початок
надходить вечір і автор тільки що
закінченого роману думає ось зараз будинок
в якому він поселив своїх героїв має
згоріти все вже готово всі розійшлися
зустрілися померли народилися повільно
збожеволіли від довгої зими вернулися з
війни з психіатричної лікарні в державу
що так схожа на по життєвих табір
примусової праці не встигли не встигли
діти кохання й ненависті знайти
виправдання для темряви за віконними
шибами для мовчання жінок зґвалтованих
страхом для теплої темряви розіпнутої на
хрестовині дерев'яної рами для голих
дерев що ховають собі покалічені душі жах
перевтілень для мовчазної розмови поза
межами тіла поза межами щастя межами
щастя
хоч поспішали нічого не встигли роман уже
закінчено а будинок має згоріти пальці
тремтять не тримають цигарку зсередини
вже чути обережний хрумкіт в червоних
щелепах вогню домашній скарб набутий
непотрібний ночей твоїх безсонні пожовтілі
зшитки свідоцтва днів коли був з вами на
відстані німого дотику прощання руки твоєї
руки твоєї
з тих пір він хворий на проказу вогнем
лікує сторінки та все даремно догорить всіма
покинутий будинок а старий ще може
встигне пригадати слова останньої молитви
й смертельно втомлений забудеться до
ранку коли ж розвидниться він побачить
молоду жінку в поруділому ватнику й білій
під ним полотняній сорочці впізнає в ній
свою матір не встигне заплакати коли вона
доторкнеться до його білої голови візьме за
руку й поведе як хлопчика до першого
причастя відчуваючи під босими ногами ще
теплий попіл минулих і майбутніх згарищ
майбутніх згарищ
Після інтерв'ю
За вікнами затишної кав'ярні
холодний дощ і пізня осінь.
За столиком навпроти тебе
вгодований розкішний бородань
розводить каламутні теревені
про хронотоп і хеві-метал.
А потім, віднайшовши тему, -
красу таку губити гріх,
з таким-то бюстом і очима
і працювати, пропадати
на фабриці «Хімволокно»?
У мене друг відомий режисер,
ми вас влаштуємо в найкращу фільму...
І перейшовши до заключної частини,
а подумки вернувшись у столицю,
де ждуть його кохані кобилиці,
(звиняй, старий, за недоречну риму),
ліниво так говорить, що свобода -
то тільки наша необхідність...
А ти мовчиш, і намагаєшся прикрити
програмкою рок-фестивалю
понівечений на катушках манікюр,
і думаєш, що завтра в першу зміну,
там цілий день в холодному цеху
машин важке, набридливе гудіння -
за ним не чути зовсім слів...
* * *
НЕМОВ окраєць хліба,
взяла мене до рук,
поміж долонями зігріла
і піднесла до губ своїх.
Натішившись,
переломила навпіл
та й розкришила під вікном
голодним птахам - білим, чорним, -
їх налетіло безліч
з тих давніх призабутих сновидінь.
А ти все - гулі, гулі, -
скликаєш птахів тих
і посміхаєшся до себе, а вони
докльовують байдуже
останні крихти плоті.
Ось і наїлися...
Знялися, полетіли -
немов і не було...
А ти все кличеш їх!
Літо
Сиджу на бруківці
Боричевого узвозу
і ловлю в кулак,
як муху,
жіночий каблучок.
* * *
Коли не буде влади,
насильства і покори, -
не доживем...
То нині хоч
не будьте холуями
у сильних світу -
хоч день один,
одну годину...
З отих врятованих
хвилин
сплетіть колиску для дитини.
