Що це? Надгробна плита чи стіл кам'яний

                                                              край дороги?

Хто його тут і коли, у віці якому поставив?

Що цей граніт означає? Які звірі і птахи які

Обминали його, обживали його, які бурі

Його обсипали снігами, дощами, громами,

Бубни чиї тут скликали до бою? До болю якого

Тут нахилилась верба? Граніту прозріння.

Щелепи давніх епох. Хто і коли їх розверзне?

Що ти мовчиш, чи у спогадах бездиханних

Так і змарнуєш часи? Сухість страшної сухоти

Кров'ю не виллєш на брук? Вічно стоятимеш

                                                                    знаком

Варварства темного? Палеоліту поети,

Може, тебе тут вписали. Ні слів, ані літер.

Заздрити страшно, не заздрити важко граніту.

 

Вломиться світло і тьму із імли роздобуде,

Пітьму з імли, із чорного чорне, як сіль із солі,

Камінь із каменя витягне і заговорить, розкаже:

Хто, що, коли, як, про все ти узнаєш, та поки

Регіт сича гіркотою лунає. Кромішно

Темрява зціплює щелепи мертвим вікам,

Звук дикуна не чистіший від каменя сну,

Зуб людоїда впивається мертво у слово.

У слова печінку, у серце і кров  випиває,

Праведну кров.  Зуб людоїда від неї

Люто свіжіє і наливається знову

Голодом злоби і кровожерства нового.

Доки у камені камінь, у чорному чорне,

Мла у пітьмі - щелепи каменя мертві.

Вломиться дзеркало. Пломінь блокади обляже

Блиском безжальним, лоскотом жала на шиї,

Мир і блаженство на волосинці павучого сміху

Перегойднеться над білою кулею світу.

Можні зблазнюють. Пси бездиханність оближуть,

Блискавки брили на рівні уламків страждань

Хворого раком. Камінь, як стіл, край дороги.

Сядь, відпочинь, мандрівниче, з яких ти країв,

Сядь, розкажи нам,

                               як срібло роси рум'яніє світанням,

Як наливається вишня, як смокче ягнятко,

Як яблуко дозріває, як ратай у серпні радіє

Житу налитому, як мама колише дитя.

Як грози гогочуть у травні зеленому тепло.

Де ж ти, мандрівче, на слово чекаєм твоє.

 

Уривок з поеми «За скляною брамою»