Шукайте свою Музу

Василь Рубан. “Бережа-Ягна. Внутрішня суть арійської Віри українського обряду”

  • |
  • 30 Серпня 2017

1992 року в книзі “Космос древньої України” була опублікована моя стаття під такою назвою. Тоді я ще більше був у темі, бо лише рік тому як закінчив книгу “Берегиня” і вона мала вийти окремою книгою. Ця стаття свідчить про те, що цією темою я займався серйозно. Після її публікації ортодоксальні християни обурювались на В.Довгича за те, що він її опублікував. Природне бажання замість дискусії застосувати цензуру.

Універсальні істини лежать на поверхні, але вони є таємницею для непросвітлених. Тому, починаючи розмову на тему віри в Бога, я повинен зробити два застереження. Перше: кожен просвітлений усвідомлює, що віра в Бога є момент фіксації моральних понять, обмежуваних совістю. Друге: намагання віднайти найпростішу формулу пізнання Божистої суті йде від того, що наступна після найпростішої (плюс-мінус) формули – вже є настільки різноякісна, що не піддається доступним для нас способам моделювання.

Всі релігії відрізняються одна від одної назвами Божистих пар, чоловічої і жіночої статей і моментом фіксації, де людський розум усвідомив доцільність зупинити логічний ряд. Будь-яка точна формула, як Евклідова геометрія, страждає одноплощинністю. Тому таємниця і невпізнанність Бога суть не в неможливості відтворити головну формулу, а в неможливості запрограмувати закономірність усіх потенційних відхилень від цієї формули.

 

Символ Святої Трійці

Почнемо із символу Святої Трійці, знаючи з попереднього досвіду, що в контексті земних цивілізацій вона належить до ведичної традиції релігій арійської (білої) раси. На землі існує дві раси: чорна і біла. Всі інші кольори людей – проміжні між ции двома і серед проміжних кольорів належність до білої чи чорної раси визначається лише внутрішнім бажанням кожного індивіда. Ця різниця є також у схемах релігійних догматів.

Назвемо, для прикладу, кілька первісних Божих пар арійських народів: українці: Ярила – Ярило, греки: Гера – Гермес, германці: Одна – Один. У деяких арійських народів існував жіночий цикл, у деяких – чоловічий. Коли єдиний Бог виступає в звучанні слова як жіночий, то дитина від роз”єднання одного Бога на жіночу і чоловічу частини дає дочку. Наприклад: Персефона-Персей: Персефона. Коли ж передує чоловіча суть Бога, то в результаті роз”єднання на чоловічу і жіночу суть народжується син: Гермес-Гера: Геракл.

Згідно з законами мутації, в наступному циклі змінюється назва. Мається на увазі що Персефона може стати Герою, Диметрою, Корою, Дією тощо. В космогонічному просторі українців діє багато Божистих пар, які власне і виконують функцію множинного у невпізнанні Бога. Це: Лада і Ладо, Рода і Род, Діва і Дів (дівер в українській мові – брат чоловікової жінки), Ягна і Ягн, Дана і Дан, Ярило і Ярила ( за О.Воропаєм: “одну з дівчат називали Ярилою, одягали білу кирею, на голову клали вінок з весняних квіток і садовили на білого коня”).

Для свого прикладу візьмемо пару Діва-Дів. Застосовуючи жіночу традицію, отримаємо такий ряд еманацій Бога: Діва-Дів-Дітина. Дітина (дитина), доки вона не дозріє статево – є Богом. Але, коли двоє протилежних за статтю дітей дозрівають, між ними виникає – Любов. Єдність Діви і Діва, в процесі якої втрачається цнота, – це той момент, коли вони на мить стають Богом-творцем; роз”єднуючись, ці дві частини вмирають і знову народжується Дітина. Знову ж зауважимо, що тут теж присутній механізм мутації. Адже одна пара може з”єднуватись кілька разів і народжувати невизначену кількість дітей. Але ми будемо дотримуватись початкової схеми, щоб не загубити напрямку думки.

Отже в процесі об”єднання чоловічої і жіночої традицій у Трійці твориться універсальний ряд еманацій Бога: Діва – Дів – Діва; Дів – Діва – Дів.

У фольклорі різних народів ми зустрічаємо в одній Трійці назви з інших пар: Брама. Вішну-Мая: Крішна.

В цей ряд еманацій закладено також явище часу, бо для стану єдності і поділу треба тяглість періоду, щоб був заданий результат. Тобто можливий для нашого пізнання Бог – живий. ВІн пульсує – з”єднуючись і роз”єднуючись в часі і просторі і в інших вимірах, які нам недоступні.

 

Тризуб як ідея Бога живого

В один із періодів свого розвитку люди думали, що Бог помирає, і копіювали цей процес, приносячи в жертву царя племені або його дитину. Насправді ж Він просто змінює полярність: чоловічу на жіночу, світлу на темну, теплу на холодну тощо. Небезпека ж для людини настає тоді, коли вона уподібнює себе Богові. Заявляє : “Я Бог” – не знаючи, що Віра і Бог – дві різні речі. Віра – це обмеження світлого начала засобом ритуалу і вибір норм співіснування для багатьох людей.

Тут ми підійшли до давно відомої формули : “Богу богове, а людині людське”. Коли Віра переходить у намагання бути тотожним Богу, що звичайно є хворобливим егоцентризмом, то людина бере собі право на творення як добрих справ, так і поганих. Але саме Віра, фундована на досвіді предків, ставить заборону “табу” на небажаних для людини мутаціях.

Запитаємо себе: чому арійці уявляли собі Тризуб як ідею Бога живого? Тому що в Тризубі порушена рівновага. Якщо Хрест – це статична фігура, то Трійця – динамічна суть. Перехідною суттю між Хрестом і Трійцею є Тризуб. У ньому графічно зображується “витікання”, еманація, скорочення нижньої частини Хреста і видовження його горизонтальних ліній угору. Знижуючи трактування Тризуба до людської подоби, його можна читати, як дві літери “Я”, обернені одна до одної передом. У результаті сполучення їх – із нуля, котрий є символом антитіла, виростає парость. Коли ж Тризуб читати знизу вгору, то це буде напис магічного звуку “охм”, яким закінчуються містерії всіх посвячених у релігійні таїни містичних оргій. В українській традиції цей звук означає Божество на ім”я Ох(м)…

У сучасній Північній Індії є люди, які вірять у ведичного Раму. На карті світу у них намальовано шлях Рами. Народився він на тому місці де Десна впадає в Дніпро. Зберігся і міфілогізований опис тогочасних подій, коли Рама повів частину племені в Центральну Азію. Наголошу, в мовному аспекті слов”янські Боги за написанням і звучанням імен архаїчними формами однакові з ведійськими. В археологічному – територія України дає найдавніші в світі фрагменти відкриттів: обробка металів, винайдення колеса, приручення тварин тощо.

Коли Рама помер і став володарем Того світу, то став зватись Ямою. Але санскритом це слово записане як ЯМЬ – без кінцевої голосної. Згідно з пізнаним нами законом родовідних пар, можемо відновити цю пару: ЯНЬ-ЯМ, ЯГНЬ-ЯГМ або ЯГНА-ЯГМА ( Ягна – є, Ягна – нема). Це слово в сучасній українській мові означає – вогонь. Вогонь у чоловічій і жіночій іпостасях. Від слова “Янь” походить слово “Іван”, пестливим до нього ще й зараз в українській мові є живе слово Яньчик. На Житомирщині говорять не Іванів, а Яньчиків. До речі в даосизмі Свята Трійця виглядить так: Дао-Янь-Інь. Зображується даоська трійця у вигляді трьох кружечків. Цей знак: три кружечки, три жабки, три квітки, три пташки дуже часто зустрічається на гербах українських середньовічних князів і панів, які опублікував Братко-Кутинський. Вульгаризуючи, можна пристосувати китайську тррійцю до української в такому вигляді: Даждь-Янь-Тінь.

Опускаючись ще на порядок нижче, тобто від універсальної Божистої абстрактної Трійці до однієї з її моделей, якою є людська пара (в нашому випадку українська пара) ми зрозуміємо: діти древнього князя українців Яна прямо усвідомлювали себе частками Бога, учасниками космогонічного дійства.

Головні свята наших пращурів приурочені до чотирьох фаз Сонця.

1. Весняне рівнодення.

2. Літнє сонцестояння.

3. Осіннє рівнодення.

4. Зимове сонцестояння.

Найбільше свято древніх українців – Різдво молодого сонця. До речі, християнська церква “узаконила” Різдво лише в третьому столітті нової ери. А за індійською традицією Рама встановив свято різдва п”ятдесят тисяч років тому. За місцевим літочисленням, яке в українських літописах подається паралельно з датою так званої “нової ери” – 7500 років тому.

Найбільшим родинним святом в українцїв вважається весілля. Заради того щоб справити весілля своїм дітям працювала вся сім”я. Це була головна мета існування сім”ї – справити весілля і скластись на нове господарство. Молодий і Молода в українському весіллі – це Князь і Княгиня, Місяць і Сонце, Зоря і Місяць, Вогонь і Вода, Лебідь і Лебідка, Голуб і Голубка.

На дереві життя в українців сидить троє голубів. Два – дзьобиками один до одного, а один зверху. Ніколи в свідомост арійців єднання між Князем і Князівною не було гріхом. Це було таїнством, але таїнством священним.

Тут ми підійшли до головної різниці між арійською і християнською релігією.В археологічних знахідках дуже добре простежується культ дітородних органів.Як і в оргічних піснях що лунали під час арійських свят. Дитина в арійців є еманацією Бога, якій вони, особливо під час свят і трагедій, підносять дарунки.

В зв”язку з тим, що християнство в Україні є зникаючою реальністю, а арійська релігія реальністю, яка виникає з забуття, розглянемо різницю між головними засадами цих вірувань.

Християнська релігія будує засадничі основи на трьох гріхах.

Гріх здійснювати акт дітонародження.

Гріх жити.

Гріх померти.

Арійська релігія – це.

Священнодійство народження.

Священнодійство життя.

Священнодійство смерті.

Якщо ми ці потрійні якості вибудуємо в порядку Святої Трійці, то вийде: в першому випадку Хрест – як засіб смерті, в другому – символ життя.

Але якщо розглядати віру в Бога як момент фіксації закономірності розвитку, символом якої теж є Хрест, то в Християнстві Хрест як статичний образ підсилюється розп”яттям. В арійстві ж символ Хреста, або магічний жест Хреста, який вони накладають собі на груди, сахаючись нечистої сили, служить засобм захисту Душі від негативної мутації. Коли ж закінчується сам процес хрестіння, зразу ж починається рух Трійці. Тобто в арійців хрестіння – це корегування вічного двигуна, яким є Трійця, методом короткої зупинки, аби проминути небажану мутацію.

Розглянемо ці дві реальності на рівні людських взвємин. У ставленні до тяглості життєвого процесу арієць за вимір часу бере період від народження до природної смерті. Про це говорить і доля Яна (Рами). Він прожив довге життя, даючи людям справедливі закони. Але коли відчув що постарів, склав для людей річний календар з дванадцяти місяців, карту небесних світил навколо дванадцяти зодіакальних знаків, та й пішов на гору Оріяну ( це слово складається з імені Оранта і Яна) і помер так, щоб його ніхто не бачив. Можливо навіть сам себе смертельно поранивши, бо його наступники Вайшя і Крішна були вбиті, один стрілою свого супротивника, а другий, прив”язаний до дерева, трьома стрілами. Самому способові смерті арійці не надавали особливого значення. Найсвященішою була для них смерть у бою. За нею – затухання від довгого впорядкованого життя – як сон, що переходить у смерть.

 

Символ Хреста

Що ж до християн, то смерть для них – як кара за життя. Але, безперечно, це намагання зафіксувати себе на найвищій точці життєвої хвилі. Для цього вибирається у віковому відношенні вершина могутності людського організму – 33 роки, місцем страти – Гора, яка у всіх релігіях світу була місцем народження Деміурга (боголюдини) – в Єгипті Божиста пара: Гор-Гора. Засобом смерті обирається Хрест. Адже до поширення християнської доктрини Хрест у всіх релігіях світу був лише символом жіночого і чоловічого начал.Накреслимо контурно дві історичні традиції, які треба застосовувати, шукаючи коріння обох напрямків пізнання Бога. Що до християнського культу, то тут ми знаходимо прямі аналогії з ним у культі Озіріса в Єгипті. В цьому випадку я нормально сприймаю тезу Фабра д”Олів”є про те, що семітські народи – це ті, які прийшли з Європи, але були підкорені чорною расою і сприйняли їхні теологічні установки. Що ж стосується арійців, то це ті, які завоювали чорну расу в Азії і розвинули там свій культ як пануючий етнос. Саме Ізіду ще задовго до виникнення християнства зображували з малим Озірісом на руках, саме страсті Ізіди по смерті Озіріса внутрішньо схожі на страсті рядових християн по Ісусу. Арійську віру українського обряду, згідно з традицією Святої Трійці, треба шукати, по-перше, у фольклорі українського народу. По-друге, важливим джерелом є вчення орфізму, котрий, як свідчать грецькі письмові джерела, прийшов до них із Тракії (Фракії), тобто з Дунаю, і був культом землеробських оргій. Родова пара: Оранта – Ор: Орфей. Наступним кроком був піфагореїзм. Ім”я міфічного вчителя Піфагора складається із іменника “Піфія” – жінка (знайоме нам слово “піфа” як жіночий дітородний орган і “піфон” – у тому ж значеннні чоловічий орган, або просто нора і змій піфон у норі. І друга частина верховний Бог у Єгипті – Гор. Якраз у вченні Піфагора закладена ідея здорового глузду (цифрова теорія) з певною долею таємничості і театральності, чим фактично і були містерії. Піфагора та його учнів повсталі греки спалювали прямо в їхніх помешканнях (6 ст. до н.е.), як згодом християни спалювали волхвів і їхні священні книги.

По-третє, нас має живити Рикведа, яку ще треба перекласти на українську мову.

Я я бачу свою, тобто нашу українську дорогу у відновленні чи поверненні до арійської Віри? Коли ми просто візьмемо книгу “Рикведа” і зробимо її для себе священною, нам не уникнути того психологічного ньюансу, що ця книга все-таки записана в Індії, далеко від нас, хоча складалася вона усно на нашій території. Те ж стосується і чистого піфагореїзму. Тим паче, що Божисте знання складається з трьох умовних шарів.

1. Легенда про Божистого предка народу, в якій закодовані у вигляді міфологем події і мораль, не відображені у древніх писемних пам”ятках. Сліди проживання людини на території України простежуються зі 150 тисяч років до нас.

2. Календарний рік в оргійних святах і ритуал головних подій життя людської сім”ї, який вбирає в себе народну магію і вірування, а також легенду про походження Божистого предка.

3. Знання просвітлених, котрі можливі лише для вродженого Божистого розуму, але тоді, коли просвітлений вивчає знання (відання) про Божистого предка та ритуал. Усім сучасним характерникам, іншим людям з хистом Білої Магії потрібно вивчати арійську Віру і користуватись на практиці її міфологемами та ритуальними речами. Тільки тоді буде оптимальний результат у чаклуванні і душевне задоволення від того. Тобто треба користуватись азбукою знахарства.

Український народ може прийти до повноцінного існування лише повернувшись до Віри своїх предків.