...Зараз, тим більше літераторам, потрібно об'єднуватися, щоб захищати свої ідеали й права, - вважає Євген Євтушенко. - Вони повинні стояти вище всіляких політичних поглядів, вони повинні контролювати політику, а не залазити в неї. Нехай пишуть більше! На жаль, зараз література слабкіша, ніж була раніше. Багато комерції...

Все своє немаленьке життя я думав про свою країну - і мріятиму далі, помру і буду мріяти. Але, як у художника, ця мрія пов'язана в мене зі світовим мистецтвом. Адже я ілюстрував не лише українських письменників. Працював і над творами Шекспіра, Ґете, Шиллера, Толстого. Тато любив казати: «Аби бути справжнім українцем, спочатку треба стати справжнім європейцем». Бо українськість - це усвідомлення. Ведуть за собою українці не етнічні, а свідомі...

У нас тривалий час уважалося, що є теперішній, майбутній і минулий час: „я ходжу", „я ходитиму (буду ходити)", „я ходив". Але незаслужено відвели в пасивний запас ще одну форму - давноминулий час. А його якраз треба активізувати, бо він не вийшов з ужитку, зберігається і в розмовному мовленні, і в творах багатьох класиків української літератури. Це дія в минулому, яка відбулася перед іншою дією в минулому часі. І вона відтворюється за допомогою допоміжного дієслова „був", „була", „було".

Ліричний герой виступає представником загальної маси людей і є так само беззахисний перед власною байдужістю. Його мрійливість і слабкість виражається у постійному переоцінюванні власних сил і можливостей: він уявляє рятівну жінку (прагне порятунку від сторонніх людей), уявляє, що легко здолає внутрішній холод, а потім обирає життя з „принадами", оскільки йому „не вистачило чеснот аби вмерти".

За статистикою, за радянських часів Україна на душу населення тримала перше місце за кількістю політв'язнів. Дисиденти -- не так політична сила, як здатність народу до опору, ознака того, що народ ще живий. Коли подивишся на кремлівські паради -- це залізні когорти. Куди там римським до них братися. Самостійно неможливо було розвалити імперію. Це сталося через внутрішні проблеми -- занепала еліта. Дисидентство -- ознака того, що народ ще живий...

...Для появи масштабних творів треба, щоб література в суспільстві була професією - в суто економічному сенсі. Не може бути багатої літератури в бідній країні, де фактично відсутнє авторське право й письменник мусить розриватися між сторонніми підробітками, бо навіть за публічні виступи йому ніхто не платить (у країнах ЄС саме виступи є основним джерелом літераторського існування!)...

Між тим я чекаю на великий прозовий твір Ю.Андруховича. Хоча О.Забужко набагато глибша від Андруховича, останній її літературознавчий твір про Лесю Українку дуже добрий, Андрухович навіть не наближається до неї. Її наступний, оголошений 600-сторінковий художній твір визначить, - прозаїк вона, чи науковець, і чи поб'є вона Андруховича, чи ні...

...До речі, коли в Стокгольмі відбувся показ фільму про зйомки картини «Фанні та Олександр» Бергмана, в зал увійшов Тарковський. Знаменитий скандинавець розвернувся і пішов, бо не хотів знайомитися з Андрієм, якого вважав геніальним. Для нього Тарковський був незбагненним режисером...

...А діти ж не винні - їх треба забезпечити, війни ж ніби нема... Та це слабка втіха. Мушу визнати, що немало часу просто згаяно. Часто, знаходячись у товаристві своїх однодумців, я, безперечно, збагачував свій світ, але незрідка й обкрадав його: сидів за подеколи зовсім не обов'язковою чаркою замість писати, навіть без надії надрукуватися. Все ж бо минає - минуло й совєтське лихоліття...

Помаранчева революція й справді поступово переростає в таку собі культурну еволюцію з відчутною ініціативою "знизу". Буквально наступного дня в Києво-Могилянській академії відбулася презентація компакт-диску Олега Скрипки та інших музикантів, які долучилися до революційного фестивалю і протягом кількох найнапруженіших ночей ішли на барикади й піснею зігрівали та підтримували дух пікетувальників...