Ліричний герой виступає представником загальної маси людей і є так само беззахисний перед власною байдужістю. Його мрійливість і слабкість виражається у постійному переоцінюванні власних сил і можливостей: він уявляє рятівну жінку (прагне порятунку від сторонніх людей), уявляє, що легко здолає внутрішній холод, а потім обирає життя з „принадами", оскільки йому „не вистачило чеснот аби вмерти".

За статистикою, за радянських часів Україна на душу населення тримала перше місце за кількістю політв'язнів. Дисиденти -- не так політична сила, як здатність народу до опору, ознака того, що народ ще живий. Коли подивишся на кремлівські паради -- це залізні когорти. Куди там римським до них братися. Самостійно неможливо було розвалити імперію. Це сталося через внутрішні проблеми -- занепала еліта. Дисидентство -- ознака того, що народ ще живий...

...Для появи масштабних творів треба, щоб література в суспільстві була професією - в суто економічному сенсі. Не може бути багатої літератури в бідній країні, де фактично відсутнє авторське право й письменник мусить розриватися між сторонніми підробітками, бо навіть за публічні виступи йому ніхто не платить (у країнах ЄС саме виступи є основним джерелом літераторського існування!)...

Між тим я чекаю на великий прозовий твір Ю.Андруховича. Хоча О.Забужко набагато глибша від Андруховича, останній її літературознавчий твір про Лесю Українку дуже добрий, Андрухович навіть не наближається до неї. Її наступний, оголошений 600-сторінковий художній твір визначить, - прозаїк вона, чи науковець, і чи поб'є вона Андруховича, чи ні...

...До речі, коли в Стокгольмі відбувся показ фільму про зйомки картини «Фанні та Олександр» Бергмана, в зал увійшов Тарковський. Знаменитий скандинавець розвернувся і пішов, бо не хотів знайомитися з Андрієм, якого вважав геніальним. Для нього Тарковський був незбагненним режисером...

...А діти ж не винні - їх треба забезпечити, війни ж ніби нема... Та це слабка втіха. Мушу визнати, що немало часу просто згаяно. Часто, знаходячись у товаристві своїх однодумців, я, безперечно, збагачував свій світ, але незрідка й обкрадав його: сидів за подеколи зовсім не обов'язковою чаркою замість писати, навіть без надії надрукуватися. Все ж бо минає - минуло й совєтське лихоліття...

Помаранчева революція й справді поступово переростає в таку собі культурну еволюцію з відчутною ініціативою "знизу". Буквально наступного дня в Києво-Могилянській академії відбулася презентація компакт-диску Олега Скрипки та інших музикантів, які долучилися до революційного фестивалю і протягом кількох найнапруженіших ночей ішли на барикади й піснею зігрівали та підтримували дух пікетувальників...

...Так, це безперечно проблема. Дуже часто творці різних видів мистецтва геть не розуміють одне одного. Але ж є тут і об'єктивна річ, що не будеш підбирати друзів цілеспрямовано, щоб серед них були музиканти, хдожники, актори, режисери... У мене в принципі доволі широке коло спілкування. Зрештою, в мене мати - музикант, а батько - художник...

Власне, ми пожинаємо плоди православ'я, яке завжди служило владі, виправдовуючи її злочини тим, що всяка влада від Бога. Всі драматичні проблеми, які ми спостерігаємо в сучасній українській політиці, пов'язані з безконечними цинічними зрадами, перебіганнями політика залежно від зміни політичної ситуації від одного табору до иншого, виростають із моралі, сформованої православною церквою. Візантійський тип еліти ніколи не зможе встояти перед спокусою вкрасти або продатись...