Кшиштоф Зануссі народився 17 червня 1939 року в Варшаві. Перш ніж стати одним із найвідоміших польських режисерів кіно, телебачення та театру, вивчав фізику в Варшавському університеті (1955 - 1959) та філософію в Краківському (1959 - 1962). Із 1958 року знімав любительські фільми, які отримали низку премій. Вступив на режисерський факультет Лодзінської кіношколи, яку закінчив у 1966 році. Дипломний фільм Зануссі - «Смерть провінціала» (Death Of A Provincial, 1966, приз на МКФ у Венеції та головна премія на МКФ в Мангеймі, 1967). Перший повнометражний фільм - «Структура кристала» (Struktura Krysztalu, 1969) одразу визначив місце режисера в польському кіно, закріпивши за ним амплуа холодного раціоналіста, безпристрасного дослідника звичаїв сучасної польської інтелігенції, схильного до постановки найскладніших екзистенціальних проблем. Із початку 70-х років Зануссі - один із найпрацездатніших режисерів польського кіно, котрий знімає одну-дві картини щорічно, чергуючи фільми повнометражні з телевізійними, в яких - на малій площі - він нібито «відпрацьовує» проблематику та сюжетику «великих» стрічок. Він є автором кількох збірників теле- та кіносценаріїв (частково спільно з Є. Жебровським), книжок «Бесіди про любительське кіно» (1978) та «Час помирати» (1997). Лауреат «Преміо Давид Еуропео» (Італія) за творчість загалом.

- Свого часу ви не дуже втішно висловилися про сучасний стан літератури...

- Так, я говорив, що роман як літературна форма, яким він був у XIX і XX століттях нині фактично зник. І я сьогодні не чекаю великих романів. Тепер взаєморозуміння між людьми виникає на основі образів і звуків, а не на основі абстрактних ідей. Мені здається, що це відкриває нові можливості. Ми знаємо, до чого нас привело друковане слово - на основі абстрактних ідей виникли ідеології, а потім були ГУЛАГ і концтабори... Зараз ми не читаємо, а більше дивимось. Якщо раніше, наприклад, ми читали Ніцше і він вражав, то тепер, вдивляючись на його фотографію, я бачу, що він божевільний. І вже більше його не читаю. Коли я виступаю по телебаченню, люди мені кажуть: «Ти мав гарний вигляд». «А що я говорив? - запитую їх. «Ну, ти мав слушність...». «Але що я сказав?» «Знаєш, зачіска в тебе, все ж таки, була не дуже хороша». Приблизно! Така розмова часто повторюється. Це свідчить про те, що люди зі мною спілкувалися, але на слова ніхто не звертав уваги. У зачісці проявляється мій стан, у тому, нервово я поводжуся чи спокійно... Ми входимо в епоху, коли наше взаєморозуміння виникає на основі образів, звуків, а не абстрактних слів, і це буде головним каналом спілкування. І це на краще, бо ще гірше, ніж у минулому столітті, вже не може бути. Я сподіваюсь.

- Як у нових умовах ваш кінематограф має намір протистояти Голлівуду?

- Немає єдиного рецепта протистояння Голлівуду, цьому гіганту, який вміє захоплювати людей. Звичайно ж, має бути державний захист свого виробника та ринку. Але ми повинні навчитися захоплювати свого глядача новими способами. Були часи, коли голівудські картини нам були зовсім нецікаві. Я пам'ятаю свого батька, який не любив ходити на американські фільми. Він говорив, що вони розраховані на служниць, шоферів. І це справді в основній своїй масі були безглузді картини. З іншого боку, європейське кіно. Був Фелліні, Антоніоні, Бергман, Тарковський, Кислевський, які давали світу дуже достойні фільми. Але зараз не можна сказати, що європейські картини володіють якимсь особливим достоїнством, бо серед них дуже багато недостойних уваги серйозного глядача, а в американських фільмах можна знайти багато цінного. В американців є величезна енергія, хоча Голлівуд протягом останнього часу, вже трохи вичерпався. Він також потребує реформи, в нових сюжетах, у нових підходах. Сподіваюся, вони знайдуть вихід зі своєї ситуації, а ми знайдемо наш європейський спосіб, як розважати та як звертатися до нашої публіки.

- На ваш погляд, які країни сьогодні найперспективніші стосовно кінематографа?

- Сьогодні не можна говорити про кінематографічні країни, швидше йдеться про людей, про авторів. Наприклад, фільм Звягінцева «Повернення» переміг на Венеціанському кінофестивалі, або з'явилося ще дві-три вдалі російські картини, то це не країна - герой, а талановитий режисер. Або Альмадовар - це не Іспанія, це насамперед сам майстер кіно Альмадовар. Хоча, звісно, час від часу з'являється якийсь відчутний поступ у тій або іншій країні. Прикладом може слугувати Корея. Від них до нас йде величезна хвиля картин, які ми для себе відкрили, хоча раніше їхнє кіно мало хто дивився. Протягом останніх років проявляється цікавість до азіатських картин, але в часи глобалізації не так важливо, якій нації належить фільм, важливо, який сюжет.

- Виробник побутової техніки фірма «Зануссі» настільки популярна. Чи маєте ви якийсь стосунок до цього бізнесу?

- Жодного, хоча я знайомий із власниками фірми. Вони є нашими дуже далекими родичами. Мені приємно, що в мене є такий зв'язок зі своїм корінням, із Венецією, звідки наша сім'я походить. Італійці часто при зустрічі запитують про мою роботу. А мені в свою чергу цікаво, як працює їхнє виробництво. Наше життя дуже відрізняється. Мої італійські родичі досить успішні люди в бізнесі, а я себе вважаю досить успішною людиною в кіно. Я пам'ятаю, як засновник фірми говорив, що його метою було не просто заробити величезні гроші. Для нього було важливо, що він своєю технікою допомагає людям, для яких холодильник «Зануссі» став першим у житті. Зараз ситуація інша, холодильники мають усі. Нині їхньою головною турботою є зростання безробіття через модернізацію виробництва. Отака цікава зміна сталася в житті нашої цивілізації. І з цього моменту виникає запитання, як жити людині, якщо вона має гроші, а роботи не має? І тоді стає запитаним художник, який намагається зачепити думку, душу людини. Отже, ми зараз потрібніші, ніж в інші епохи.

Уривок з інтерв'ю газеті «День»