Шукайте свою Музу

Жінки – тільки засіб для досягнення цілей…

  • |
  • 2 Лютого 2013

6н78039Нещодавно у видавництві Сергія Пантюка на світ з’явилась книжечка із оригінальною і зазивною назвою «Ти не прочитаєш цю книжку». Міні-роман – не що інше, як щоденникові записи життя, думок, поглядів, комплексів, бажань і переконання. Потік свідомості, акуратно сколажований із дійсності свого буття, буття трьох жінок і своєї оцінки людей та подій.

Роздуми і констатація фактів надають відчуття інтимної довіри головного героя до невідомого йому читача.

Відносно коротка оповідь (за автором, «міні-роман») відкриває, наче паперову тривимірну листівку, життя столичного журналіста. Його сповіді – погляд на найвищі цінності людини із висоти пташиного польоту, практично із порогу смерті, на який Данило Хоха сам і зійшов. Наївні роздуми егоїста про кохання, про право всіх на зраду і тільки виключне право чоловіка на вірність йому, право неприйняття зради і заперечення права жінки на неї.

Сюжет досить простенький: чоловік у розквіті сил, люблячий батько, непоганий сім’янин і, зрештою, успішний праціик чудово живе у столичному болоті вищих і нижчих кіл, спілкується із депутатами та нічними метеликами, розвиває свій духовний світ через вільну любов Таміли і Софії. Водночас теплота і кохання до ніжної Марини, котра народила йому трьох донечок – як незгасимий талісман і оберіг супроводжує героя всюди і повсякчас.

Данило Хоха щасливий. Але одного дня ці три любові покидають його. Зникає впевненість в собі, зникає відчуття володарювання над тілами і розумом. Коханки починають облаштовувати своє життя, свої золоті кліточки у сподіванні на сім’ю. Спочатку розчиняється у буденності колишня балерина Таміла, потім спогад студентських років, а нині – елітна повія Софія. І все було б добре, адже багато від чого можна відмовитися, але одного разу Марина – ніжна, кохана, терпляча дружина, засинаючи, мала необережність назвати свого чоловіка Вовочкою.

Кульмінація твору. Данило пораненим звіром починає метатися у страшних муках. Хто той Вовочка? Справді коханець чи просто людина, котра була поряд у найтяжчу мить зради? Людина, що підтримала, утішила? Друг?

Егоїст не зміг прийняти, що його дружина може повестись так, як довгий час поводився він сам. Звідки в неї право на зраду? Чому любов не живе вічно?

Гострі питання спочатку ранять серце і мозок Данила, а потім – і вени на лівій руці. На останніх сторінках головний персонаж постає незахищеною, вразливою дитиною. Він дзвонить дружині, дає знати, що коїться, і з насолодою слухає істерику з того боку слухавки. Приємно, що його слово останнє, і він все-таки щось довів дією. Безглузда поведінка і смерть, спричинені не чим іншим, як способом життя головного персонажа.

Не даремною є згадка про Голдена Колфілда, ще на перших сторінках. Данило Хоха, це такий же підліток над прірвою у житі, що не хоче дорослішати, брати на себе відповідальність за своє і чужі життя. Дитина, погляд якої є єдино правильним у цілому світі. Якій властиве неприйняття інших істин і моделей, відмінних від її власних.

Данило потерпів приниження від цілого світу. Він пережив зраду, його гідність розчавлено, він не може бути без Марини, але обіцяв кинути її і мусить виконати своє слово – напевне, єдину цінність такої малої, дрібної особистості, як він.

Відсутність «акумуляторів», від яких постійно підживлювався, вводить Данила у вакуумний стан депресії, а далі – самогубства.

Оригінальністю міні-роману є піднята тема зради і чорним по білому виписана істина, що зрада дозволена тільки сильній половині людства і є його, так би мовити, вродженим правом. Навіть сам спосіб опису персонажів підтверджує, що чоловік – це глибоко мисляча і дуже чутлива істота, а жінки – тільки засіб досягнення цілей, тільки спосіб, тільки метод і ніщо інше, аніж красиві, бездушні витвори мистецтва. Вони створені для чоловіків і для їхнього задоволення.

Кожний рядок – авторська іронія над неписаним, загальноприйнятим законом стосунків між чоловіками і жінками, а також акуратне зауваження, що, можливо, чоловіки не цілковито правлять світом?

Стиль письма цілком традиційний для сучасної доби. Публіцистичність викладу робить текст легким для читання. Автор відфільтрував новомодне вживання нецензурної лексики, але досить сильно приправив епізод життєпису Данила Хохи натуралізмом, еротичними сценами, які не мають у собі жодного естетичного навантаження.

Галина Вінтонів

 

Костянтин Коверзнєв. Ти не прочитаєш цю книжку. – К.: Видавництво Сергія Пантюка, – 2012. – 120 с.

 

Мову ориґіналу збережено